ЕФЕКТ ЛЮЦИФЕРА. Чому хороші люди чинять зло
- Автор: Зимбардо Филипп Джордж
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Yakaboo Publishing
- ISBN: 978-966-97633-6-5
- Переводчик: Любомир Шерстюк
- Жанр: Психология
Электронная книга - «ЕФЕКТ ЛЮЦИФЕРА. Чому хороші люди чинять зло». Краткое содержание книги:
Ненависть німців до євреїв справді була однією із причин Голокосту, проте аналіз Голдхагена має два недоліки. По-перше, історичні дані свідчать, що з початку дев’ятнадцятого століття антисемітизм в Німеччині послабшав, порівняно з сусідніми країнами, як-от Франція і Польща. Він також помиляється, применшуючи вплив Гітлерівської авторитарної системи — мережі, що прославляла расистський фанатизм, і конкретні, створені владою ситуації, як-от концентраційні табори, де механізували геноцид. Це взаємодія особистих цінностей німецьких громадян і ситуативних можливостей, створених системою фанатичних упереджень, перетворила так багато людей на добровільних або примусових катів задля своєї держави.
БАНАЛЬНІСТЬ ЗЛА
У 1963 році соціальна філософиня Ханна Арендт опублікувала класичну нині працю — «Банальність зла, Суд над Айхманом в Єрусалимі». Вона провела детальний аналіз судового процесу проти Адольфа Айхмана, нациста, який особисто відповідав за організацію вбивств мільйонів євреїв. Лінія захисту дій Айхмана була схожою на свідчення інших нацистських лідерів: «Я тільки виконував накази». Як це окреслила Арендт: «...а що стосується сумління, він [Айхман] чудово пам’ятав, що відчував би докори, лише якби не виконав отриманих наказів, тобто не відправив би мільйони чоловіків, жінок і дітей на смерть із великим завзяттям і найпедантичнішою ретельністю»[294].
Проте в представленому Арендт описі Айхмана найбільш вражає те, що він зусібіч видається повністю пересічним.
Півдюжини психіатрів визнали його «нормальним». «У будь-якому разі нормальнішим, ніж я почуваюся після його обстеження», — так начебто заявив один із них, а інший виявив, що Айхманів внутрішній світогляд і його ставлення до дружини та дітей, матері й батька, братів, сестер і друзів було «не лише нормальним, а й взірцевим» (с. 53).
За результатами проведеного аналізу справи Айхмана Арендт доходить свого відомого висновку:
Клопіт з Айхманом полягав саме в тому, що існувало так багато людей, схожих на нього, більшість з яких не були ані збоченцями, ані садистами, і в тому, що вони були і залишаються неймовірно і водночас жахливо нормальними. З погляду наших правових інституцій і наших моральних стандартів судження, ця нормальність лякала набагато більше за усі жахи разом узяті, бо з неї випливало... що цей новий тип злочинця... вчиняє свій злочин за умов, які роблять майже неможливим для нього знати чи відчувати, що він чинить зло (с. 321).
Так, наче в ті останні хвилини [Айхманового життя] він підсумовував урок, якого навчила нас ця тривала історія людських злодіянь — урок моторошної, сформованої думками і словами, банальності зла (с. 295).
Використане Арендт словосполучення «банальність зла» лишається актуальним і нині — геноцид вибухає в різних куточках світу, а тортури і тероризм ніде не поділися. Ми воліємо не думати про цю фундаментальну істину, вважати божевілля лиходіїв і безглузде насильство тиранів наслідком їхніх персональних схильностей. Цей спосіб мислення першою піддала сумніву Арендт, спостерігаючи гнучкість, з якою соціальні сили можуть довести нормальних людей до страшних вчинків.
МУЧИТЕЛІ Й КАТИ: ПАТОЛОГІЧНІ ТИПИ ЧИ СИТУАТИВНИЙ ІМПЕРАТИВ?
Безсумнівно, здатність людей систематично знущатися з інших чоловіків і жінок є однією із найтемніших сторін нашої природи. Мої колеги і я дійшли висновку, що серед мучителів, які роками роблять свої брудні справи, інколи можна виявити осіб зі схильностями до зла. Така ситуація вважалася нормою багато років у Бразилії, де поліцейські з дозволу влади, аби отримати «визнання», використовували тортури до «підривних елементів» чи «ворогів держави».
Ми розпочали з тих, хто застосовував тортури, намагаючись зрозуміти їхню психіку і вплив на них зовнішніх обставин. Проте нам довелося розширити аналіз на їхніх приятелів по зброї, які добровільно чи через призначення стали членами ескадронів смерті. Вони мали «спільних ворогів»: чоловіків, жінок і дітей, співгромадян і навіть сусідів, яких «Система» оголосила ворогами — соціалістами чи комуністами, які створюють загрозу національній безпеці. Декого потрібно було негайно ліквідувати, інших, хто могли знати секретну інформацію, треба було спершу змусити видати її під тортурами, і тільки тоді вбити.
294
X. Арендт, Банальність зла. Суд над Айхманом в Єрусалимі. Пер. А. Котенко, Київ: Дух і Літера, 2013.—С. 53, 295, 321. Подальші цитати з цього джерела.