ЕФЕКТ ЛЮЦИФЕРА. Чому хороші люди чинять зло

Мрії багатьох убогих членів Храму народів про нове краще життя в обіцяній утопії розвіялися у прах, коли Джонс увів обов’язок довготривалих примусових робіт, розставив озброєних охоронців, встановив повне обмеження громадянських свобод, напівголодні пайки їжі і призначав щоденні, рівнозначні з тортурами, покарання за найменші порушення хоч якого із безлічі встановлених ним правил. Стурбовані родичі переконали одного конгресмена разом із журналістами навідати і перевірити комуну. Коли інспекція покидала поселення, Джонс організував на них замах. Згодом він зібрав майже всіх членів секти і виголосив довгу промову, в якій закликав усіх покінчити з життям, випивши отруєний ціанідом напій Kool-Aid[312]. Тих, хто відмовилися, змусили випити або застрелили при спробі втечі охоронців, але, як виявилося, більшість послухалася лідера.

Безсумнівно, Джонс був егоцентричним маніяком: він записував на магнітофон всі свої промови, проповіді і навіть сеанси тортур, включно з останньою годинною проповіддю із закликом до самогубства. У ній він спотворює реальність, бреше, благає, проводить фальшиві аналогії, апелює до ідеології й майбутніх трансцендентних життів, категорично наполягає виконувати його накази, а його поплічники роздають смертельну отруту понад дев’ятьом сотням зібраних довкола членів. Фрагменти його виступу останньої години дають уявлення про техніку «продажу смерті», яку він використовував, щоб викликати цілковите підкорення божевільному носієві влади:

Будь ласка, приймімо ліки. Це просто. Це легко. Це не спричинить конвульсій [звісно, спричинить, особливо у дітей]...

Не лякайтеся смерті. Ви побачите, сюди приїдуть люди. Вони катуватимуть наших дітей. Вони катуватимуть наших людей.

Вони катуватимуть наших стареньких. Ми не можемо цього допустити... Будь ласка, заради Бога, ми ж не можемо зволікати?

Чи можемо ми зволікати з цим лікуванням? Не відаєте, що ви вчинили. Я намагався... Будь ласка. На Божу хвалу, поспішаймо.

Ми жили — жили і кохали так, як ніхто з людей. Наш світ був настільки великим, наскільки це можливо. Давайте просто з цим покінчимо. Давайте покінчимо з агонією світу [аплодисменти]... Хто хоче відійти разом зі своєю дитиною — має право відійти. Я думаю, це гуманно. Я хочу відійти — я хочу бачити, як ви відходите... Не треба боятися. Не треба боятися. Це друг. Це друг... сидячи покажіть взаємну любов до ближнього. Відійдімо ж. Відійдімо. Відійдімо [Діти плачуть]... Складіть своє життя з гідністю. Не здавайтеся у сльозах й агонії. У смерті нема нічого... це тільки пересадка в інший літак. Не будьте такими. Припиніть істерики... Ми не можемо так померти. Ми мусимо померти гідно. У нас не буде вибору.

Зараз ми маємо вибір... Діти, дивіться, це просто допоможе вам відпочити. О, Боже [Діти плачуть]. Мамо, мамо, мамо, мамо, мамо, прошу. Мамо, прошу, прошу, прошу. Не робіть цього. Складіть ваше життя з вашою дитиною [Текст повністю доступний онлайн; див. прим.][313].

І вони це зробили, вони померли для «Тата». Влада харизматичних тиранів, як-от Джима Джонса чи Адольфа Гітлера триває, навіть якщо вони зроблять страшні вчинки стосовно своїх послідовників, навіть після їхнього краху. В думках послідовників кожне, навіть найменше вчинене раніше ними добро, починає переважати всю спадщину злих вчинків. Розважмо приклад молодого хлопця, Гаррі Скотта, який слідом за своїм батьком приєднався до Храму народів, але через непослух його виключили. У телефонному дзвінку на радіопередачу «Тато про тебе подбає: останній із Джонстауна» (ведучий Джеймс Рестон-молодший, Національне громадське радіо США) Гаррі описав, як його карали за порушення правил. Його били, шмагали батогом, сексуально принижували, змушували переносити найгірший страх — удава, що повзав по усьому тілу. Чи він ненавидів Джима Джонса? Аніскільки, він залишався «істинним вірянином» і «відданим послідовником». Попри отруєння батька на тому зібранні в Джонстауні і пережиті особисто жорстокі приниження, він і далі захоплювався, ба навіть любив свого «тата» Джима Джонса. Навіть всемогутня партія з роману Джорджа Орвелла «1984» не могла би похвалитися такою перемогою.