ЕФЕКТ ЛЮЦИФЕРА. Чому хороші люди чинять зло

Переживши жахіття Аушвіцу, Джон Стейнер (мій дорогий друг і колега-соціолог) десятиліття потому повернувся до Німеччини, де опитав сотні колишніх нацистів, членів СС: від рядових до генералів. Він хотів зрозуміти, що змушувало цих чоловіків щоденно чинити таке неймовірне зло. Стейнер відкрив, що здебільшого ці люди отримали високі результати на F-шкалі, яка вимірює авторитарність, тому й приєдналися до наявної в СС субкультури жорстокості. Він окреслив їх «сплячими» — людьми з певними латентними рисами, які можуть ніколи не проявитися, хіба що виняткова ситуація активує їхні насильницькі схильності. Він доходить висновку, що «найбезпосереднішою детермінантою поведінки есесівців виявилася ситуація», яка перетворювала «сплячих» на активних убивць. На основі масиву даних із проведених ним інтерв’ю Стейнер стверджував, що ці чоловіки, як до, так і після вчинених ними жахіть, вели звичайний спосіб життя, не проявляючи насильницьких схильностей[292].

Стейнерівський величезний досвід контактів із багатьма есесівцями на особистому і науковому рівнях дав змогу зробити два важливі висновки про вплив інституцій і виконання насильницьких ролей: «Інституційна підтримка насильницьких ролей, вочевидь, має суттєвіший вплив, ніж ми звикли вважати. Коли існує прихована, а особливо явна суспільна підтримка таких ролей, вони починають притягувати осіб, які можуть отримувати задоволення, чинячи насильство, і перетворюватися у роботі і відчуттях на псевдо-катів».

Далі Стейнер описує, як виконувана роль може взяти гору над рисами характеру: «Стало очевидним, що не кожен, хто відіграє насильницьку роль, мусить мати садистичні риси характеру. Ті, хто продовжували відігравати непритаманну їм від природи роль, часто змінювали цінності (ставали схильними підпорядковуватися тому, чого чекали від них у цих ролях). Були також ті, хто відкрито ототожнював себе з СС і отримував задоволення від свого становища. Зрештою існували й такі, хто не приймав і відчував відразу до того, що їм наказали робити. Вони намагалися компенсувати це, принагідно допомагаючи ув’язненим» (працівники СС кілька разів рятували життя Стейнера).

Важливо усвідомити, що багато сотень тисяч німців, які в часи Голокосту творили зло, чинили так не тільки через обов’язок виконувати накази влади. Покірність системі влади, що видавала дозволи і нагороди за вбивства євреїв, вибудовувалася на підґрунті широко поширеного антисемітизму, який в ті часи існував в Німеччині й інших європейських країнах. Згідно з аналізом історика Даніеля Голдхагена, ці поширені упередження спрямовували по вертикалі влади і передавали звичайним німцям, які стали «добровільними гітлерівськими катами»[293].