Хронiки Нарнії. Повна історія чарівного світу (збірка)

— Я теж вважаю, що вашій величності не варто! — підтримав Ріпічип.

— Нізащо! — додав Дрініан.

— Ось як! — різко перепитав Каспіан, і очі його зблиснули, зовсім як колись у його дядька Міраза.

— Прошу вибачення, ваша величносте, — сказав Райнельф, — але, якби так вчинив хтось із нас, це назвали б дезертирством.

— Щось ти забагато став собі дозволяти, Райнельфе, — погрозливо мовив Каспіан.

— Зовсім ні, сір! Він каже цілком слушно, — втрутився Дрініан.

— Клянуся гривою Аслана, — спересердя сплеснув руками Каспіан, — я завжди гадав, що мене оточують піддані, а виявилося, що навколо лише вихователі.

— Я тобі не підданий, — зауважив Едмунд. — І я також вважаю, що ти не можеш ось так піти.

— Не можу, — передражнив його Каспіан. — Що це ти маєш на увазі?

— Ми маємо на увазі, що ваша величність так не вчинять, — низько вклонившись, примирливо заговорив Ріпічип. — Ви — король Нарнії. Ви зрадите довіру своїх підданих, а особливо Тіквіка, якщо не повернетесь додому. Не має король робити те, що йому заманеться, мов звичайна людина. А якщо ваша величність не прислухаються до голосу розуму, наш обов’язок, як вірних підданих, буде роззброїти вас і зв’язати, доки ви не отямитесь.

— Це правда, — кивнув Едмунд. — Саме так вчинили з Одіссеєм, коли йому заманулося пропливти повз острів Сирен.

Каспіан уже потягнувся до свого меча, коли Люсі мовила:

— Не забувай, що ти майже пообіцяв доньці Раманду повернутися по неї.

Каспіан дещо зніяковіло кивнув:

— Так, твоя правда. Було таке, — сказав він і, завагавшись на саму лише мить, зичним голосом звернувся вже до всіх присутніх: — Що ж, нехай буде по-вашому. Ми всі повернемося додому. Піднімайте шлюпку на борт.

— Але, сір, — пискнув Ріпічип, — повернуться не всі. Бо я, як уже пояснював раніше…

— Мовчати! — гримнув на нього Каспіан. — Може, я й дозволив себе повчати, але на такий гачок не поведуся. Хто-небудь, стуліть пельку цьому зухвалому мишу!

— Але ваша величність клялися бути добрим до розумних звірів Нарнії, — нагадав йому Ріпічип.

— До розумних — так, але не до тих, що занадто зарозумілі, — відрізав Каспіан, злетів вниз сходами і, гнівно грюкнувши дверима, зник у каюті.

Але, зазирнувши до нього в каюту дещо пізніше, усі знайшли його у зовсім іншому настрої, зблідлим і зі сльозами на очах.

— Я повівся жахливо, — сказав він. — І дуже винний перед вами. Зі мною говорив Аслан. Тобто, звичайно, сюди він не приходив: він просто не помістився б у каюті. Але лев’яча голова, що висить на стіні, ожила й заговорила зі мною. Мені було так соромно… Ні, він не лаяв мене. Тільки спочатку говорив дуже суворо. Але це було ще гірше. І він сказав… сказав… Ні, не можу… Найгірше, що тільки міг сказати: ви попливете далі — Ріп і Едмунд, і Люсі, і Юстас, а я — назад. Тільки я. І просто зараз. Чому?