Хронiки Нарнії. Повна історія чарівного світу (збірка)
- Автор: Льюис Клайв Стейплз
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Книжковий клуб "Клуб Сімейного Дозвілля"
- ISBN: 978-617-12-7122-7
- Переводчик: Віктор Шовкун++
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Хронiки Нарнії. Повна історія чарівного світу (збірка)». Краткое содержание книги:
Одного дня двоє братів і дві сестри Певенсі потраплять у Нарнію — чарівну країну одвічної зими, населену фавнами і наядами, гномами і єдинорогами, добрими велетнями, драконами і звірятками, що вміють розмовляти… Тоді здійсниться давнє пророцтво про чотирьох людських дітей, які сядуть на трони величного Кейр-Паравелю, настане Різдво, повернеться лев Аслан, буде переможена Біла Чаклунка — а чарівні пригоди триватимуть…
— Гм-м… Який цікавий феномен, — казав у таких випадках директор школи, — із психологічної точки зору…
Із тими думками він викликав бешкетника до себе й вів із ним виховні бесіди. Та якщо ти знав, що і як йому відповідати, то покарання тобі не загрожувало, навпаки — ти міг потрапити до нього в улюбленці.
Ось чому похмурого осіннього дня на мокрій від мряки доріжці, що пролягала між задньою стіною корпусу, де була розташована спортивна зала, та заростями колючого чагарника, стояла і плакала дівчинка на ім’я Джил Поул. І ще не висохли її сльози, як із-за рогу, засунувши руки в кишені та насвистуючи, випірнув хлопчина. Ще крок — і він би налетів на неї.
— Ти що, зовсім не дивишся, куди йдеш?! — відсахнулася Джил.
— Та годі вже! Не починай… — відмахнувся був хлопчик, та, помітивши вираз її обличчя, пом’якшав, — ти… чого, Поул?
Джил лише скривилася — так буває, коли буцімто й бажаєш щось мовити, та тільки-но розтулиш рота, як сльози знов стискають горло.
— Що, знову вони? Як і завжди? — насупив брови хлопчик і ще глибше сунув руки в кишені.
Джил мовчки кивнула. Пояснювати не було чого — про кого йдеться, обоє знали й без зайвих слів.
— Це вже аж ніяк… Але що того гірше, це те, що ми… — він говорив із найкращих почуттів, але робив це так незграбно, ніби збирався прочитати Джил нотацію.
І тут дівчинка не витримала (що, погодьтеся, вельми природно для людини, яка хотіла добряче виплакатися, а їй завадили).
— Та краще б ти йшов своєю дорогою та не пхав носа в те, що тебе не стосується! — урвала вона його на півслові. — Ніхто на допомогу тебе не кликав. Теж мені, вчитель знайшовся: розповідати, що кому краще, а що — ні. Ти й сам у них за побігача. Ти що ж пропонуєш: і нам скакати під їхню дудку?
— Цур тобі! — образився хлопчик і від образи так і сів на порослий травою пагорб, уздовж якого тягнувся живопліт, та одразу ж підскочив, бо трава виявилася замокрою для посиденьок. На нещастя, повне ім’я хлопчика — Юстас Бяклі, хоча поганим хлопчиськом він аж ніяк не був.
— Поул, — заблагав він, — де ж твоє почуття справедливості? Хіба ж цієї чверті я перед кимось плазував? Хто, як не я, виступив проти Картера на захист малого кроленяти? А хто зберіг таємницю Співвенсі, навіть коли мене били? А чи знаєш ти…
— Не знаю і знати не хочу, — схлипнула Джил.
Бяклі помітив, що вона ще не прийшла до тями, і вчинив так, як йому підказав здоровий глузд, — простягнув їй карамельку. Іншу він сунув до рота собі. Потроху Джил заспокоїлася і вже дивилася на речі більш помірковано.
— Вибач, Бяклі, — нарешті мовила вона, — я погарячкувала. У цій чверті ти й справді не такий, як був.
— А про попередню чверть краще забудь — звісно, якщо зможеш, — відповів Юстас. — Бо тепер я зовсім інша людина. Яким же я був кепським хлопчиськом — навіть згадувати млосно!
— Гм… Чесно кажучи, так воно й було, — не заперечувала Джил.
— Але ж тепер я зовсім інший, чи не так? Ти ж і сама помітила.
— І не тільки я. Так усі кажуть. До речі, от учора Елеонора Безтолоччі почула, як Одета Шалопайль саме так і сказала в роздягальні. А сказала вона от що: у цій чверті отой нахаба Бяклі зовсім рук відбіг — наступної чверті треба буде ним зайнятися першорядно.
Юстас здригнувся. У школі всім добре було відомо, що воно таке, коли тобою хочуть «зайнятися». На якусь хвильку запала тиша і стало чутно, як з вишневого листячка на землю падають великі краплі.
Тишу перервала Джил:
— А й справді, з якого дива ти так змінився?
— Саме, як ти кажеш, з дива, бо на канікулах зі мною трапилося таке… таке… — із загадковим виглядом почав Юстас.
— Яке — таке? — не витримала Джил.