Хронiки Нарнії. Повна історія чарівного світу (збірка)
- Автор: Льюис Клайв Стейплз
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Книжковий клуб "Клуб Сімейного Дозвілля"
- ISBN: 978-617-12-7122-7
- Переводчик: Віктор Шовкун++
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Хронiки Нарнії. Повна історія чарівного світу (збірка)». Краткое содержание книги:
Одного дня двоє братів і дві сестри Певенсі потраплять у Нарнію — чарівну країну одвічної зими, населену фавнами і наядами, гномами і єдинорогами, добрими велетнями, драконами і звірятками, що вміють розмовляти… Тоді здійсниться давнє пророцтво про чотирьох людських дітей, які сядуть на трони величного Кейр-Паравелю, настане Різдво, повернеться лев Аслан, буде переможена Біла Чаклунка — а чарівні пригоди триватимуть…
І, як завжди здається, коли виходиш на рівнину, на якій немає ані деревця, небо ніби зустрічалося із землею просто перед ними. Однак що далі вони просувалися, то більше переконувалися, що то їм не здається, а так воно і є: небо попереду, що здавалося зовсім близьким, було мов блакитна стіна, яскрава, тверда й непроникна, ніби зроблена зі скла.
Але між ними й підніжжям неба на траві щось біліло так сліпуче, що було боляче навіть їхнім юним очам. Наблизившись, вони побачили, що це білосніжне ягня.
— Сідайте і пригощайтесь, — запропонувало воно м’яким мелодійним голосом.
І вони помітили, що на траві розкладене багаття, а на ньому печеться риба. Вони сіли й заходилися їсти, уперше за багато днів відчувши голод. Їм здавалося, що ніколи ще вони не їли нічого смачнішого.
— Скажи, ягня, — промовила Люсі, — чи виведе ця дорога нас до країни Аслана?
— Вона не для вас, — відповіло ягня. — Ви можете потрапити до країни Аслана тільки з вашого власного світу.
— Що?! — вигукнув Едмунд. — З нашого світу туди теж є шлях?
— Шлях до моєї країни є звідусіль, — відповіло ягня. Не встигло воно проказати останнє слово, як білосніжне руно його стало золотисто-коричневим, воно збільшилося в розмірах — і ось перед дітьми, виблискуючи гривою, постав сам Аслан.
— О Аслане! — вигукнула Люсі. — Розкажи нам, як потрапити до твоєї країни з нашого світу!
— Я буду вашим проводирем увесь час, — відповів Аслан, — але не скажу, чи довгим буде ваш шлях, чи коротким. Знайте лише, що лежить він через річку. Але не лякайтеся — ніхто не вміє зводити мости через річки краще за мене. А тепер ходімо. Я відімкну двері в небо й відправлю вас додому.
— Будь ласка, Аслане, — попросила Люсі, — скажи-бо нам лише, коли ми знову повернемося до Нарнії? Скажи скоріш, благаю!
— Миле дитя, — м’яко відповів Аслан, — ти і твій брат ніколи не повернетеся до Нарнії.
— О Аслане! — у розпачі вигукнули Едмунд і Люсі одночасно.
— Ви вже занадто дорослі діти, — сказав Аслан. — Тепер ви маєте бути ближчими до власного світу.
— Але ж ти знаєш, що справа навіть не в Нарнії! — схлипнула Люсі. — Справа в тобі! Ми ніколи не зустрінемо тебе там! А як же ми зможемо без тебе жити?
— Ми з вами ще побачимося, любі, — заспокійливо промовив Лев.
— Невже ти буваєш і в нас? — запитав Едмунд.
— Так, — відповів Аслан. — Але у вашому світі мене називають іншим ім’ям. Ви повинні навчитися впізнавати мене. Для цього ви й потрапили до Нарнії. Коли ви познайомилися зі мною тут, вам легше буде побачити мене там.
— А Юстас теж ніколи сюди не потрапить? — запитала Люсі.
— Дитино моя, — похитав головою Аслан, — навіщо тобі це знати? Ходімо… Я відмикаю двері.
І тієї ж миті блакитна стіна розсунулася і, пронизуючи небо, на землю ринуло сліпуче біле світло, і левова грива злегка торкнулася Едмунда, Люсі та Юстаса, а тоді всі вони опинилися в тій самій кімнаті — у тітки Альберти, у Кембриджі.
Додати залишається небагато: Каспіан і його товариші щасливо дісталися до володінь Раманду, Каспіан одружився з його донькою, і врешті-решт вони досягли берегів Нарнії. Дівчина стала великою королевою, матір’ю і бабусею великих королів. А в нашому світі незабаром після повернення дітей всі помітили, як змінився Юстас, і говорили, що тепер його й не впізнаєш. Тільки Альберта заявила, що він став нудним і пересічним і що в усьому цьому винні, звичайно ж, Едмунд і Люсі Певенсі.
Срібний трон
Ніколасу Гарді
Розділ 1
На задвірках школи
Похмурого осіннього дня на задвірках школи плакало дівча. Його звали Джил Поул, а плакало воно тому, що у школі її постійно ображали. Та наша історія не про шкільне життя, тому розводитися довго про школу, де навчалася Джил, наміру не маю, до того ж ця тема аж ніяк не з приємних. Скажу тільки, що школа та була з тих, що звуться сумісноосвітніми, тобто там навчалися разом хлопчики й дівчатка, хоча деякі вважали такі школи несумісними з освітою, а викладачів у таких школах прозивали не освітянами, а «несусвітянами». Річ у тому, що у своїй діяльності «несусвітяни» трималися таких поглядів, що дітлахам, хоч хлопчикам, хоч дівчаткам, слід надавати якомога більше свободи, тобто дозволяти робити все, що заманеться. Та, на біду, єдине, до чого сягала уява десяти- п’ятнадцяти найстарших учнів, було знущання з молодших. Ось чому в стінах тієї школи коїлося бозна-що. У будь-якій звичайній школі про те довідалися б та рішуче припинили б усі негаразди ще в першій чверті, та тільки не тут. У цій школі ніхто нічого не припиняв, і, навіть коли про неблагопристойні вчинки ставало відомо, все одно хуліганів і капосників ніхто не карав та зі школи не виганяв.