Хронiки Нарнії. Повна історія чарівного світу (збірка)
- Автор: Льюис Клайв Стейплз
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Книжковий клуб "Клуб Сімейного Дозвілля"
- ISBN: 978-617-12-7122-7
- Переводчик: Віктор Шовкун++
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Хронiки Нарнії. Повна історія чарівного світу (збірка)». Краткое содержание книги:
Одного дня двоє братів і дві сестри Певенсі потраплять у Нарнію — чарівну країну одвічної зими, населену фавнами і наядами, гномами і єдинорогами, добрими велетнями, драконами і звірятками, що вміють розмовляти… Тоді здійсниться давнє пророцтво про чотирьох людських дітей, які сядуть на трони величного Кейр-Паравелю, настане Різдво, повернеться лев Аслан, буде переможена Біла Чаклунка — а чарівні пригоди триватимуть…
До вечора, доки настав час підкріпитись, ніхто не зронив ані слова (але сама вечеря, власне кажучи, і не знадобилася, бо після тієї чудової води їсти нікому не хотілося). Тут Дрініан зауважив:
— Нічого не розумію: вітру немає зовсім, вітрило обвисло, вода в морі гладенька, мов у ставку, а ми летимо вперед так стрімко, немов нас жене шалений шквал!
— Я теж це помітив, — підтвердив Каспіан. — Мабуть, нас підхопила сильна течія.
— Гм, — гмикнув Едмунд. — А що, коли на краю світу на нас чекає прірва і нас несе просто до неї?
— Ти хочеш сказати, — замислено мовив Каспіан, — що нас може виплеснути за край?
— Так-так! — пожвавився Ріпічип. — Саме так я собі все й уявляв: світ — то великий круглий стіл, і води всіх океанів безперервно стікають з його країв. І ми на мить затримаємося на краї, поглянемо униз — і полетімо униз швидше й швидше!
— А що ж, по-твоєму, на нас внизу чекає? — спитав Дрініан.
— Може, країна Аслана, — припустив миш, і очі його заблищали. — А можливо, ніякого «низу» зовсім і немає і наш політ триватиме цілу вічність. Але що б там не виявилося — хіба не чудово хоч на мить затриматися на самому краю світу й подивитися вниз?!
— Послухайте, — виголосив Юстас. — Цього не може бути. Адже світ круглий — я хочу сказати круглий, неначе м’яч, а не круглий, як стіл.
— Наш, може, і круглий, — відповів Едмунд. — А цей?
— Стривайте-но! — вигукнув Каспіан. — Ви хочете сказати, що ваш світ — круглий, а ви мені ніколи нічого про це не казали?! Як це так?! Колись я чув казки про такі світи, і казки ті мені дуже подобалися, хоч я ніколи не вірив, що таке може бути насправді. Але мені завжди хотілося, аби вони виявилися справжніми, мені все життя хотілося жити саме в такому світі. Я все за це віддав би! Чому, чому ви можете потрапити до нашого світу, а нам у ваш — шлях заказаний? Коли б я тільки міг… Це, мабуть, чудово — жити на кулі! А вам доводилося бувати в тих місцях, де люди ходять униз головою?
Едмунд похитав головою.
— Усе не зовсім так, як ти собі уявляєш, — зауважив він. — Коли живеш на кулі, ти не помічаєш нічого незвичайного…
7 Архітеутис, або Гігантський Кальмар, — рід океанічних кальмарів, що можуть виростати завбільшки з 18 м.
8 Кракен — міфічне морське чудовище гігантських розмірів, відоме за описами ісландських моряків, з мови яких і походить його назва.
Розділ 16
На самому краю світу
Морських мешканців не бачив на борту ніхто, окрім Дрініана, Едмунда з Люсі та… Ріпічипа. Помітивши спис морського короля, він вирішив, що той кидає йому виклик або, гірше того, загрожує йому — й негайно пірнув у воду, аби зараз же з’ясувати. Але його так здивував дивовижний смак води, що він геть забув про морських людей і згадав лише тоді, коли його витягли на палубу й наказали мовчати.
Як з’ясувалося, можна було й не турбуватися, бо тепер у морі під ними не було жодних ознак життя. Весь наступний ранок вони пливли відносною мілиною, понад хащами водоростей. Десь опівдні Люсі побачила велику зграю риб, що ліниво поскубували водорості, помірно рухаючи щелепами та просуваючись зграйкою в одному й тому ж напрямку. «Мов отара овець», — подумала Люсі. Раптом серед риб вона побачила морську дівчинку приблизно свого віку. Дівчинка здавалася спокійною і навіть сумною, а в руці тримала щось на зразок загнутої пастушої палки. Люсі вирішила, що дівчинка ця, мабуть, рибопас, а зграя риб — то отара, за якою вона пильнує. І риби, і пастушка були аж коло поверхні, і, коли дівчинка, що плавно линула в неглибокій воді, та Люсі, що перегнулася через фальшборт, опинилися навпроти одна одної, дівчинка підвела голову та зазирнула Люсі просто в очі.
Сказати одна одній хоч слово вони, звичайно, не могли, і через хвилину морська дівчинка залишилася далеку позаду. Але Люсі назавжди запам’ятала її обличчя. Воно не було переляканим або злим, як у тих вершників. Зовсім навпаки: воно світилося приязню. Дівчинка дуже сподобалася Люсі, і Люсі сподівалася, що це взаємно. Ця зустріч ніби зробила їх близькими друзями. Їм навряд чи судилося зустрітися знову — ні в цьому світі, ні в якому іншому, але, якщо б це трапилося, вони побігли б назустріч одна одній, простягаючи руки.