Хронiки Нарнії. Повна історія чарівного світу (збірка)
- Автор: Льюис Клайв Стейплз
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Книжковий клуб "Клуб Сімейного Дозвілля"
- ISBN: 978-617-12-7122-7
- Переводчик: Віктор Шовкун++
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Хронiки Нарнії. Повна історія чарівного світу (збірка)». Краткое содержание книги:
Одного дня двоє братів і дві сестри Певенсі потраплять у Нарнію — чарівну країну одвічної зими, населену фавнами і наядами, гномами і єдинорогами, добрими велетнями, драконами і звірятками, що вміють розмовляти… Тоді здійсниться давнє пророцтво про чотирьох людських дітей, які сядуть на трони величного Кейр-Паравелю, настане Різдво, повернеться лев Аслан, буде переможена Біла Чаклунка — а чарівні пригоди триватимуть…
— Ти ба! Та це ж справжнє місто чи, можливо, великий палац, — здивовано пробурмотіла Люсі. — Дивно, чому це вони побудували місто на вершині високої гори?
Уже набагато пізніше, коли вкотре обговорювали з Едмундом свої дивовижні пригоди, вони нарешті зрозуміли ймовірну причину такого розташування. У морі що глибше спускаєшся, то холодніше та темніше стає навкруги. І саме там, на великій глибині, у холодному мороці живуть найстрашніші морські чудовища: Архітеутис,[7] Морський Змій і Кракен.[8] Тому саме западини (чи підводні долини) є найнепривітнішими та найстрашнішими місцями морських глибин. Тож для морських мешканців долини — це те саме, що для нас гори, і навпаки. Тільки на узвишшях, чи, як ми кажемо, на мілині, вони почуваються в теплі та безпеці. Хоча відчайдушні морські мисливці та відважні лицарі часом спускаються в низини в пошуках пригод, хто з них не мріє повернутися додому, на височину, де на них чекає спокій та перепочинок, повага та порада, а також різноманітні турніри, танці та пісні.
Вони вже проминули підводне місто, а морське дно піднімалося й піднімалося. Тепер лише кілька сотень футів відділяло корабель від залитого сонцем дна. Дорога зникла. Під ними пролітала схожа на парк рівнина, рідко поцяткована яскравою рослинністю. А потім — Люсі мало не заверещала від радощів — на рівнині показалися люди.
Людей було близько двадцяти, і всі вони сиділи верхи на морських конях. Так-так, не на тих крихітних кониках, що їх можна побачити в музеї зоології, а на великих підводних звірах, набагато більших за самих вершників. Люсі подумала, що то були, певно, знатні вельможі, бо шоломи їхні виблискували золотом, а за спинами маяли за течією накидки зі смарагдової та помаранчевої тканини.
— Ой, як невчасно ці рибки! — вигукнула Люсі, коли зграйка товстеньких рибок пропливла біля самої поверхні й затулила від неї морських людей. Але тут сталося несподіване: звідкілясь з’явилася невелика, але дуже зубаста, незнайома Люсі риба, що прудко схопила одного товстунчика й зникла в глибині. Морські вершники спостерігали за цим і, як здалося Люсі, про щось весело перемовлялися. Зубаста хижачка попливла просто до них, і назустріч їй з їхнього боку показалася інша, мов дві краплі води схожа на першу. І Люсі готова була посперечатися, що ту другу рибу послав вперед високий морський мешканець, що сидів на морському коні в центрі групи і що перед тим він тримав її чи то в руці, чи то на зап’ясті.
«Та це ж справжнісіньке соколине полювання, — подумала Люсі. — Вони виїжджають із цими хижими рибами на руці так само, як ми колись полювали в Кейр-Паравелі з соколами. Потім рибу випускають, і вона летить… тобто пливе, до здобичі. До чого ж…»
Тут вона завмерла, бо картина внизу враз змінилася — морські мешканці помітили «Зоряного мандрівника». Зграйка рибок розлетілася на різні боки; вершники вирішили піднятися вище й з’ясувати, що за чорне громадище заступає від них сонце. Тепер вони були вже так близько до поверхні, що Люсі мало не гукнула їх, але вчасно згадала, що під водою її ніхто не почує.
Там були і чоловіки, і жінки. На головах у них красувалися невеликі корони, а в деяких на шиях висіли перлові намиста. Більше ніякого одягу на них не було. Шкіра їх нагадувала кольором стару слонівку, а волосся було темно-ліловим. Вершник, що їхав посередині (без жодного сумніву, їхній король), гордовито та суворо подивився на Люсі, потрясаючи списом. Решта чоловіків наслідували його приклад, а на обличчях жінок було велике здивування. «Врешті-решт, — здогадалася Люсі, — вони ще ніколи не бачили ані кораблів, ані людей. Адже сюди, на край світу, ще ніхто ніколи не допливав!»
— Що ти там розглядаєш, Лу? — почулося поруч. Люсі, така захоплена подіями під водою, навіть здригнулася від несподіванки, випросталася і з подивом відчула, що рука її затерпла від довгого лежання на поручні без руху. Біля неї стояли Дрініан та Едмунд.
— Подивіться, — сказала вона, і всі поглянули туди, куди вона вказувала рукою. Дрініан тривожним шепотом вимовив:
— Відверніться, ваша величносте! Слід зробити вигляд, наче ми їх не помічаємо й розмовляємо про щось своє.
— А в чому справа? — запитала Люсі, слухняно повертаючись до моря спиною.
7
Архітеутис, або Гігантський Кальмар, — рід океанічних кальмарів, що можуть виростати завбільшки з 18 м.
8
Кракен — міфічне морське чудовище гігантських розмірів, відоме за описами ісландських моряків, з мови яких і походить його назва.