Крига. Частини І–ІІ

вёрст чекав наступний Пан у Казанку. Він також вручив мені свою візитну картку. На звороті написав ім’я Лізе Ґрюнц. Я згадав, що так називалася котрась із двоюрідних бабусь матері, — чи не та, яка отруїла чоловіка й утекла з родинними коштовностями до Америки? Я ішов далі. Візитні картки Панів у Казанках відрізнялися тільки прізвищами на зворотах. Єжи Бертран Ґерославський. Мар’я Ґерославська. Юліуш Ватцель. Антоній Вільк. Ґжеґож Боґаш. Річка вплила у залізні зарості, я блукав по іржі, мусив іти понад берегом, спираючись палицею у схил над водою. Ізидор Герц. Вацлав Саломон Ґерославський. Болеслав Ґерославський. У лісовій гущавині я вже цілком утратив почуття напрямку, важливим був тільки один напрямок: за течією води, тобто проти течії води. А тим часом урешті настала ніч, чорні зірки розлилися на крижаній гладіні неба чорнильними плямами. Євлаґія Ґерославська. Філіп Ґерославський. Я ішов дедалі хутчіш, хоча й дедалі більше слабшав, жорна легенів затиналися на півоберті, повітря ставало мені в устах ґранітними надгробками. Бенедикт Ґерославський. Я заверещав. Пан у Казанку дав мені цукерку. Я кинув її у річку. Він вийняв іншу візитну картку. Я стрибнув між дерев. Патерицею я розгортав колючий дріт ялин і ялиць. Хащі були уже такі, що з кожним кроком я мусив проштовхуватися крізь залізну рослинність, наче сунув сніговими заметами; ось-ось упаду бездиханний. Проте й далі посеред ночі, між сталевою глицею і листям, мерехтіло переді мною яскраве світло, світло, світельце, світелечко — ближче, далі, ближче, далі, ближче, ближче, за отим стовбуром, за гілкою, на віддалі простягнутої руки, — електричне світіння, людина в сяйві холодного вогню, у крислатій короні іскор, на поплутаному корінні блискавок — Нікола Тесла подав мені руку, пригорнув, обійняв, притис до серця. Засміявшись із полегшенням, я сердечно обійняв його у відповідь. Він повернувся і театральним жестом вказав мені шлях. Ми крокували в золоту розкіш Транссибірського експреса.