Крига. Частини ІII–ІV

Уклонилося, — князеві й княгині, яку зауважилося дрімаючою у кріслі в кутку.

— Вітаю Вашу Княжу Високість із підписанням мирної угоди.

Граф швидко відчув, як замерзає ситуація.

— Господин Єрославський служить нам лише посередником, — запевнив він. — Ви, Ваша Високосте, мабуть, не мали нагоди познайомитися з його батьком?

— Ні.

— Мені трапилася приємність подорожувати разом із Його Княжою Високістю Транссибірським експресом, — сказалося.

— Мало через вас увесь потяг у повітря не злетів, — буркнув князь Блуцький.

— Що ви таке кажете, Ваша Високосте! Все ж було зовсім інакше!

Якби погляд вціляв із фізичним імпетом, то половина палацу розлетілася б на друзки від погляду графа.

— Як я уже казав, — рубонув Шульц, — позаяк, що не підлягає сумніву, свідчення Вєнєдікта Філіповіча жодним чином не можна вважати задовільними для Найяснішого Государя, а також очевидно, що Ваша Княжа Високість не завдаватиме собі клопоту поневірятися за Батюшкой Морозом у нетрях тайги, свідчення представить особа, яку Його Величність вважатиме цілком гідною довіри. Князь погодився залишитися у мене в гостях до вашого повернення; він вислухає звіт із власних уст своєї людини й передасть його особисто цареві. Адже князь втішається цілковитою довірою Його Імператорської Величности Ніколая Алєксандровіча. Зрозуміли, Вєнєдікте Філіповічу?

— Дуже добре, Ваше Сиятельство.

— Sacré nom de Dieu! — сердито плямкнув князь Блуцький, гнівно змахнув рукою, а відтак мовчки вийшов, доволі жваво, як на таку літню особу, перебираючи короткими ніжками.

Граф зруйнував ущент другу половину палацу, пирхнув крізь ніс і поквапився за князем. Лакеї з’юрмилися за ним у дверях. У покої залишився тільки солодкий запах кадила.

Видихнулося повітря. Мабуть, вдалося незле. Беручи до уваги всі обставини. Мгм. Вочевидь граф також дуже зацікавлений. То отримав він від царя ультиматум щодо відставки, чи ні? Мороскло було дуже холодним на дотик, проте рука в рукавичці не вигріла жодного сліду. Хухнулося на стіну. Півмісяць зайшовся імлою тьмітлистого подиху. Пан Войслав напевно був правий, що можна було здобути, те було здобуто, нема вже потреби їх більше дратувати, особливо після отого фатального танцю з панною Шульц. Танець… Сперлося чоло до морозостійкого скла.

Істина чи омана? Минулого не існує, усі спогади, які не пасують до теперішности, за визначенням мусять бути хибними, тож якщо тепер танцюється… З іншого боку, замерзлося ж урешті-решт. (Замерзається).

Ритмічний наполегливий стук встромився у думки. То княгиня Блуцька товкла ціпком у підлогу.