Джек Лондон. Твори в 12 томах. Том 10
- Автор: Лондон Джек
- Серия: Твори у 12 томах #10
- Год: 1972
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- Переводчик: Юрій Лісняк
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Джек Лондон. Твори в 12 томах. Том 10». Краткое содержание книги:
Джек Лондон рано почав самостійне трудове життя, яке було дуже важким. Школярем продавав ранішні і вечірні газети. Після закінчення початкової школи у віці чотирнадцяти років влаштувався на консервну фабрику робітником. Робота була дуже важкою і він пішов з фабрики. Був «піратом на устриць», ловив устриці в бухті Сан-Франциско, що було заборонено. У цей час вживав надмірну кількість алкоголю, як для свого віку. Його співробітники вважали, що якщо він не змінить спосіб життя, то помре за рік-два.
У 1893 році найнявся матросом на промислову шхуну, що відправлялася ловити котиків до берегів Японії і в Беринговому морі. Перше плавання дало Лондону багато яскравих вражень, які лягли потім в основу багатьох його морських розповідей і романів.
Перший нарис Лондона «Тайфун біля берегів Японії», за який він отримав першу премію однієї з газет Сан-Франциско, став початком його літературної кар'єри.
Потім були збірки розповідей: «Син Вовка» (Бостон, 1900), «Бог його батьків» (Чикаго, 1901), «Діти морозу» (Нью-Йорк, 1902), «Віра в людину» (Нью-Йорк, 1904), «Місячне лице» (Нью-Йорк, 1906), «Втрачене лице» (Нью-Йорк, 1910), а також романи «Дочка снігів» (1902) і «Морський вовк» (1904), що створили письменникові щонайширшу популярність. Варто зауважити, що перші збірки оповідань виявили найвищий рівень літературної майстерності Джека Лондона. Решта творів, які були написані після отримання широкого визнання, позначені трафаретністю, псевдохудожністю та не мали серед читачів великого успіху.
Джек Лондон помер у Каліфорнії 22 листопада 1916 р. в містечку Глен-Елен. Останні роки він страждав від ниркового захворювання і під час одного з нападів болю Джек Лондон прийняв занадто велику дозу снодійного.
— Зроби півтора оберти! — попросив Дік.
Вона кивнула головою, усміхнулась і вдала, ніби з усієї сили намагається набрати в груди чимбільше повітря. Грейм стежив за нею, зачарований. Сам добрий норець, він дуже рідко бачив, щоб півтора оберти виконувала не професійна спортсменка. Мокрий купальник з блакитно-зеленого шовку облипав її, підкреслюючи досконалу будову тіла. Немовби останнім відчайдушним зусиллям вдихнувши ще кубічний дюйм повітря, Пола стрибнула вперед із самого краю трампліна, відштовхнувшися стуленими ногами, випростана й напружена. Підкинута пружною дошкою вгору, вона вже в повітрі підібгала ноги, зібравши все тіло в клубок, зробила повний оберт, потім випросталась «ластівкою» і бездоганно прорізала поверхню води, ледве схвилювавши її.
— Толедське лезо збило б більше бризків, — сказав Грейм.
— Ох, якби я вміла так стрибати! — зітхнула захоплено Ернестіна. — Але я ніколи не навчуся. Дік каже, що тут уся річ у ритмі, в злагодженості, того воно у Поли й виходить. У неї дивовижне відчуття ритму…
— І нескутість рухів, — додав Грейм.
— Свідома нескутість, — поправив Дік.
— Так, вона вміє розслабитись, коли треба, — погодився Грейм. — Такого бездоганного сальто я не бачив і в професіоналок.
— А я цим пишаюся навіть дужче, ніж вона, — заявив Дік. — Бо це я її навчив. Правда, мушу визнати, що вчити було легко. Вона так володіє своїм тілом, має таку координацію рухів і відчуття ритму, що вже перша спроба вийшла в неї чудово.
— Пола — не жінка, а диво, — гордо оголосила місіс Талі, що перебігала поглядом із секундної стрілки на гладінь води в басейні.— Жінки завжди плавають гірше за чоловіків. А от вона — ні… Три хвилини й сорок секунд! Вона вже побила батьків рекорд!
— Але п’яти хвилин під водою вона не витримає, а про десять нема що й казати, — серйозно запевнив Дік. — Легені б луснули.
Як минуло чотири хвилини, місіс Талі занепокоїлась. Вона тривожно позирала то на одного, то на іншого. Капітан Лестер, що теж не знав таємниці, звівся на ноги і, лайнувшися, стрибнув у воду.
— Щось там скоїлося, — сказала місіс Талі, видимо силуючись говорити спокійно. — Мабуть, вона забилася, стрибнувши. Чоловіки, лізьте в воду шукати.
Під водою Грейм, Берт і Дік, весело вишкіряючись, потисли один одному руки. Потім Дік махнув їм пливти за ним і звернув у густу тінь під західною стінкою басейну. Всі троє один за одним пролізли в отвір, виринули у схованці біля Поли і, ворушачи ногами, щоб держатися на поверхні, крізь здушений сміх пошепки перемовилися з нею кількома словами.
— Ми тільки пересвідчитися, чи з тобою все гаразд, — пояснив їй Дік. — Тепер нумо назад. Ти перший, Берте, потім Івен, а я за ним.
Один по одному вони пірнули в темряві й виринули з води в басейні. Місіс Талі вже схопилась і стояла над водою.
— Якби я могла думати, що це одна з ваших витівок, пане-добродію… — почала вона.
Та Дік, ніби не чуючи, з видимо робленим спокоєм наказував товаришам — досить голосно, щоб чула й вона:
— Треба шукати підряд, хлопці. Починаймо з цього кінця, за п’ять футів один від одного, обмацуймо дно впоперек через увесь басейн, тоді просуньмось далі — і назад.
— Та не надсаджуйтесь, панове! — вже сміючись, гукнула місіс Талі.— А ви, Діку, вилазьте з води. Я хочу нам’яти вам вуха.
— Нагляньте за нею, дівчата! — гукнув Дік. — У неї істерика!
— Ще ні, але зараз буде, — реготала вона.
— Та що це ви, пані, який тут сміх! — обурено озвався захеканий капітан Лестер, ладнаючись ізнов пірнути обшукувати дно.
Щойно геройський моряк зник під водою, Дік спитав:
— Ви справді все знаете, тітусю Марто?
Місіс Талі кивнула головою.
— Тільки мовчіть поки що. Одного ви все-таки піддурили, Діку. А мені розповіла мати Елсі Коглен, торік у Гонолулу.
Аж як минуло одинадцять хвилин, над водою з’явилось усміхнене Полине обличчя. Немовби вкрай знеможена, вона повільно вилізла з басейну і, хапаючи повітря, впала біля тітки. Капітан Лестер, що справді геть уморився й захекався, поки шукав її під водою, пильно придивився до Поли, тоді підійшов до бетонового стовпа й тричі легенько стукнувся об нього головою.
— Мабуть, я все ж не витримала під водою десяти хвилин, — сказала Пола. — Але як і менше, то не набагато, правда ж, тітусю?
— Ти взагалі пробула під водою небагато, якщо тебе цікавить моя думка, — відповіла місіс Талі.— Я дивуюся навіть, чого це ти мокра… Ну, ну, не хекай так, серденько. Годі тобі прикидатись. Я ще дівчиною була в Індії, то бачила там факірів з однієї секти — вони пірнали в глибокі колодязі й зоставались там куди довше, ніж ти, серденько…