Джек Лондон. Твори в 12 томах. Том 10
- Автор: Лондон Джек
- Серия: Твори у 12 томах #10
- Год: 1972
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- Переводчик: Юрій Лісняк
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Джек Лондон. Твори в 12 томах. Том 10». Краткое содержание книги:
Джек Лондон рано почав самостійне трудове життя, яке було дуже важким. Школярем продавав ранішні і вечірні газети. Після закінчення початкової школи у віці чотирнадцяти років влаштувався на консервну фабрику робітником. Робота була дуже важкою і він пішов з фабрики. Був «піратом на устриць», ловив устриці в бухті Сан-Франциско, що було заборонено. У цей час вживав надмірну кількість алкоголю, як для свого віку. Його співробітники вважали, що якщо він не змінить спосіб життя, то помре за рік-два.
У 1893 році найнявся матросом на промислову шхуну, що відправлялася ловити котиків до берегів Японії і в Беринговому морі. Перше плавання дало Лондону багато яскравих вражень, які лягли потім в основу багатьох його морських розповідей і романів.
Перший нарис Лондона «Тайфун біля берегів Японії», за який він отримав першу премію однієї з газет Сан-Франциско, став початком його літературної кар'єри.
Потім були збірки розповідей: «Син Вовка» (Бостон, 1900), «Бог його батьків» (Чикаго, 1901), «Діти морозу» (Нью-Йорк, 1902), «Віра в людину» (Нью-Йорк, 1904), «Місячне лице» (Нью-Йорк, 1906), «Втрачене лице» (Нью-Йорк, 1910), а також романи «Дочка снігів» (1902) і «Морський вовк» (1904), що створили письменникові щонайширшу популярність. Варто зауважити, що перші збірки оповідань виявили найвищий рівень літературної майстерності Джека Лондона. Решта творів, які були написані після отримання широкого визнання, позначені трафаретністю, псевдохудожністю та не мали серед читачів великого успіху.
Джек Лондон помер у Каліфорнії 22 листопада 1916 р. в містечку Глен-Елен. Останні роки він страждав від ниркового захворювання і під час одного з нападів болю Джек Лондон прийняв занадто велику дозу снодійного.
Тим часом до купи штрафів долучилися Діків портсигар та сірники і Полин другий чобіток, пояс, шпилька від спідниці та шлюбна обручка. Місіс Талі мовчала з виразом стоїчної покори на обличчі.
— Чон-Кіна, Чон-Кіна… —
сміючись, завела знов Пола, і Грейм почув, як Ернестіна вахихотіла Бертові на вухо:
— Не уявляю, що вона зможе ще віддати…
— Та ви ж її знаєте, — відповів пошепки Берт. — Вона як розходиться, то не спиняється ні перед чим, а видно, що вона таки розходилась.
— Гей! — вигукнули Пола й Дік одночасно і викинули вперед руки. Але Дікові були стулені, а Полипі — розтулені. Грейм дивився, як вона оглядає себе, марно шукаючи, що б скинути ще.
— Прошу, прошу, леді Годіво[126],— квапив її Дік. — Співали, танцювали, тепер платіть за музику.
«Чи він здурів? — подумав Грейм. — Таке виробляє — і з ким!»
— Ну що ж, — зітхнула Пола, беручись за гудзика блузки. — Нікуди не дінешся.
Не тямлячись із гніву, Грейм відвернувся. Запала тиша: видно, всі чекали, затаївши дух, що ж вона зробить далі. Потім Ернестіна пирснула сміхом, а за нею зареготали й усі. Берт гукнув: «Підстроєно!» — і Грейм зважився озирнутись. Маленька господиня вже скинула блузку, але на ній був купальний костюм. Очевидячки, вона надягла його ще вдома.
— Ну, твоя черга, Лут, — сказав, кепкуючи, Дік.
Проте дівчина, не підготована заздалегідь до «Чон-Кіни», зашарілась і побігла до роздягальні, а Ріта й Ернестіна за нею.
Грейм простежив очима, як Пола збігла на верхній помісток сорокафутової вежі й майстерно стрибнула «ластівкою» в басейн, і почув Вертів захоплений вигук: «Ух, Анета КелерманІ» — і, ще трохи сприкрений витівкою, що ледь не довела його до шаленства, знов задумався про цю жінку-диво — Маленьку господиню Великого Будинку, і про те, як вона могла вдатись така чарівна. Коли він уже сам, неквапливо гребучи руками, плив під водою вздовж басейну і стежив, як світлішає дедалі мілкіше дно, йому нараз спало на думку, що він нічого про неї не знає. Вона дружина Діка Фореста — це й усе, що йому відомо. Але до вона народилась, як росла, яке її минуле — про все це він не знав нічогісінько. Правда, Ернестіна сказала йому, що вона й Лут Полині сестри тільки по батькові; і це вже бодай щось…
Дно зовсім посвітлішало: Грейм доплив до кінця басейну; попереду він угледів переплетені ноги Діка й Берта, що, видно, боролись у воді, і, завернувши назад, проплив під водою ще футів із двадцять. Цікаво, що це за місіс Талі? Пола назвала її тітусею. Чи вона їй рідна тітка, чи тільки мачушина сестра, тітка Лут та Ернестіни?.. — міркував він собі.
Коли він виринув, на нього загукали, щоб плив до гурту грати в «кота-миші». І за півгодини, що минули у тій жвавій грі, він не раз мав нагоду чудуватись, як моторно, звично і воднораз хитро прослизає Пола крізь кільце. Нарешті гравці, вморені й захекані, пропливли ще наввипередки вздовж басейну, вилізли з води й посідали на сонці навколо місіс Талі.
Скоро й там розжартувались. Пола засперечалася з місіс Талі, доводячи їй неймовірне:
— Це ви, тітусю, гадаєте так, бо самі не вмієте плавати. А ось я справжня плавчиня і кажу вам, що можу пірнути й пробути під водою десять хвилин, хоч би й тут, у басейні.
— Дурниці плетеш, серденько, — усміхнулась місіс Талі.— Твій батько, як був молодий, куди молодший, ніж їй тепер, міг пробути під водою довше за будь-кого; то його рекорд був три хвилини сорок секунд. Я добре пам’ятаю, бо сама держала тоді годинника и стежила, коли вони з Гаррі Селбі поринали навзаклад і твій батько виграв.
— Та я знаю, що тато був чоловік неабиякий, — промовила Пола гордо. — Але тепер часи не ті. Якби мій рідненький татусь оце тепер був серед нас, молодий та дужий, і спробував змагатися зі мною, хто довше під водою пробуде, я б йому дала гарту! Не пірну на десять хвилин, кажете? А ось і пірну. Беріть самі годинника, тітусю, і стежте. Та це ж так легко, як…
— Ловити рибу в цебрі,— підказав Дік.
Пола схопилась і збігла на самий вершок вежі.
— Зазначте час, тільки-но я стрибну! — гукнула вона згори.
126
Леді Годіва — героїня середньовічної англійської легенди. Заради того, щоб могутній граф, її чоловік, зменшив обтяжливі для населення податки, вона серед білого дня проїхала через усе місто голою верхи на коні.