Джек Лондон. Твори в 12 томах. Том 10
- Автор: Лондон Джек
- Серия: Твори у 12 томах #10
- Год: 1972
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- Переводчик: Юрій Лісняк
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Джек Лондон. Твори в 12 томах. Том 10». Краткое содержание книги:
Джек Лондон рано почав самостійне трудове життя, яке було дуже важким. Школярем продавав ранішні і вечірні газети. Після закінчення початкової школи у віці чотирнадцяти років влаштувався на консервну фабрику робітником. Робота була дуже важкою і він пішов з фабрики. Був «піратом на устриць», ловив устриці в бухті Сан-Франциско, що було заборонено. У цей час вживав надмірну кількість алкоголю, як для свого віку. Його співробітники вважали, що якщо він не змінить спосіб життя, то помре за рік-два.
У 1893 році найнявся матросом на промислову шхуну, що відправлялася ловити котиків до берегів Японії і в Беринговому морі. Перше плавання дало Лондону багато яскравих вражень, які лягли потім в основу багатьох його морських розповідей і романів.
Перший нарис Лондона «Тайфун біля берегів Японії», за який він отримав першу премію однієї з газет Сан-Франциско, став початком його літературної кар'єри.
Потім були збірки розповідей: «Син Вовка» (Бостон, 1900), «Бог його батьків» (Чикаго, 1901), «Діти морозу» (Нью-Йорк, 1902), «Віра в людину» (Нью-Йорк, 1904), «Місячне лице» (Нью-Йорк, 1906), «Втрачене лице» (Нью-Йорк, 1910), а також романи «Дочка снігів» (1902) і «Морський вовк» (1904), що створили письменникові щонайширшу популярність. Варто зауважити, що перші збірки оповідань виявили найвищий рівень літературної майстерності Джека Лондона. Решта творів, які були написані після отримання широкого визнання, позначені трафаретністю, псевдохудожністю та не мали серед читачів великого успіху.
Джек Лондон помер у Каліфорнії 22 листопада 1916 р. в містечку Глен-Елен. Останні роки він страждав від ниркового захворювання і під час одного з нападів болю Джек Лондон прийняв занадто велику дозу снодійного.
— Не втікайте, — спинила його вона. — Зоставайтесь, подивіться, як люди працюють. Може, це вас надихне почати нарешті ту вашу книжку, що Дік мені казав.
РОЗДІЛ XVI
В їдальні Дік нічим не виказав свого клопоту з мексиканськими копальнями, і ніхто навіть гадки не мав, що Джеремі Брекстон привіз не звіт про високі прибутки, а куди менш приємні новини. Адольф Вейл від’їхав ранковим поїздом — очевидно, вже встиг, не знати коли, обговорити з Діком свою справу, — а проте за столом Грейм застав ще численніше товариство. Крім якоїсь місіс Талі, огрядної літньої папії — хто вона така, Грейм не добрав, — прибуло ще троє чоловіків, про яких він дещо дізнався: містер Галхас — головний ветеринар штату, містер Дікон — досить відомий на Заході портретист, і капітан Лестер з пароплава Тихоокеанської компапії — цей колись, років тому з двадцять, служив у Діка шкіпером і навчав його мореплавства.
Як уже збиралися вставати з-за столу, а директор копалень поглядав на годинника, Дік сказав:
— Джеремі, у мене тут є одна цікава річ, і я хочу, щоб ви її побачили. Зараз і поїдемо. На поїзд ще встигнете.
— Їдьмо всі,— запропонувала Пола. — Замість прогулянки. Мені теж кортить побачити ту річ, бо досі Дік з нею ховався.
Дік кивнув головою на знак згоди, і вона враз наказала, щоб подавали машини та сідлали коней.
— А що воно таке? — запитав Грейм, коли вона скінчила з тим.
— Та одна з Дікових вигадок. Він завжди щось ново вимудровує. Це один винахід. Дік присягається, що зробить ним переворот у сільському господарстві — чи, власне, в дрібному фермерстві. Загалом я уявляю, яке воно, але ще не бачила. Воно вже з тиждень як готове, тільки щось там не ладиться з тросом чи з якимось механізмом.
— Це діло обіцяє мільярди, якщо… якщо воно вийде, — усміхнувся Дік через стіл. — Мільярди для фермерів усього світу, ну, і якась дрібка для мене — за патент. Якщо вийде, кажу.
— Але що ж воно таке? — спитав О’Гей. — Музика в корівнях, щоб корови краще віддавали молоко?
— Ні, це такий винахід, що кожен фермер сам оратиме свій лан, сидячи на ганочку, — жартом відповів Дік. — А коли серйозно — велике ощадження праці й крок від хліборобства до автоматичного виробництва харчових продуктів. Та стривайте, побачите самі. А знаєте, Галхасе, цим ділом, якщо воно вийде, я сам себе зруйную, бо тоді жодному дрібному фермерові в Штатах не потрібен буде кінь.
Хто в автомобілях, хто верхи, за Діковим проводом усе товариство проїхало з милю за молочарську ферму, до обгородженого квадратового лану площею, як оголосив Дік, рівно десять акрів.
— Ну, подивіться на ферму без коня і з одним робітником, що сидить на ганочку, — сказав Дік. — Ганочок прошу домалювати в уяві.
Посеред лану стояла міцна залізна щогла футів із двадцять зазвишки, розчалена невисоко над землею. З барабана на вершку щогли тягся до краю лану тонкий трос, кінцем прикріплений до керма невеликого бензинового трактора. Біля трактора поралося двоє механіків. На Форестів знак вони пустили мотор, і трактор рушив.
— Отут вам ганочок, — сказав Дік. — Уявіть собі кожен, що це ви той фермер прийдешніх часів і сидите на ганочку та читаєте ранкову газету, поки лан ваш ореться сам, без коня й без орача.
Трос намотувався на барабан, і трактор, спрямовуваний тим тросом, сам, без водія, обійшов лан по колу чи, краще сказати, по закрученій досередини спіралі, залишаючи за собою широку борозну.
— Не треба ні коня, ні погонича, ні орача — тільки самому хазяїнові завести трактора й пустити його, — тріумфував Дік. А химерна машина без водія раз за разом об’їжджала лан, кладучи свою борозну за кожним обертом ближче до центральної щогли. — Ори, боронуй, угноюй, сій, культивуй, жни — і все сидячи на ганочку. А де є електростанція, щоб підвести струм, там фермерові — чи його дружині — треба тільки натиснути кнопку, та й знов він за газету, а дружині — до своїх каструль.
— До повної досконалості лишається одне, — озвався Грейм. — Розв’язати проблему квадратури круга.
— Авжеж, — погодився містер Галхас. — Бо так частина площі марнується.
Грейм із зосередженою міною зробив подумки обрахунок і сказав:
— Приблизно три акри з десяти пропадає.
— Атож, — потвердив Дік. — Одначе на тих десяти акрах фермерові десь треба поставити ганочок. А при ганочку — хату, стайню, комору, курник; одно слово — всі господарські будівлі. Отож хай він викине з голови традицію і, замість ставити садибу посередині своїх десяти акрів, поставить її на тих трьох акрах, що лишаються по краях круга. І там-таки посадить свої яблуні, й клени, і порічки та малину. Адже, як поміркувати, звичай ставити садибу посеред прямокутної ділянки теж має свої вади: для обробки доводиться розбивати поле на кілька прямокутників.