Электронная книга - «Українське письменство». Краткое содержание книги:
У виданні вперше зібрано більшу частину праць із літературознавства та історії нашого письменства, що вийшли з-під пера Миколи Зерова (1890—1937) — видатного українського вченого, поета і перекладача, чий творчий доробок, за словами Євгена Сверстюка, залишається монолітним і дорогоцінним уламком храму української культури.
Як тільки поверну з далеких доріг
До бідної рідної хати,
Мене привітає забутий поріг
І стане востаннє зітхати:
«Де ти був, сину? — та де ти був, сину?
Тутки без тебе гриміли громи,
Блискавки смерті літали,
Мучив нас голод чотири зими,
Кулі шалені свистали…
А ти нас забув і покинув?..»
Можливо, ця туга за рідним краєм викликала в душі авторовій і цей образ: тінь єгипетського царя прагне на спочинок повернутися до свого саркофага і своєї піраміди:
Хто одчинить мені піраміду?
Там рідний мені саркофаг…
Білий сфінкс на пісках у пустині —
Це твір моїх вірних рабів…
То богиня з обличчям рабині,
Яку я любив і з любові убив…
Взагалі віршам Кобилянського не бракує ні краси, ні образовості. От його «Осінь»:
Осіннє золото над парком
Алею сонну золотить, —
І сонце згариськом-огарком
Кроваво в хмарах мерехтить…
Ще літо осінь веселить,
А смерть витає вже над парком…
Така дзвінка глибінь блакиті,
Мов розмальована емаль, —
Верхів’я, золотом облиті,
Ховають стомлену печаль…
Та павутиння срібні ниті
Снують мережкою свій жаль…
Сумують вирізьблені дверці,
І листя стелеться до сну, —
Так тужно згадується в серці,
Як зустрічалося весну…
Про літні радощі і герці
Згадаю ще раз — і засну…
І не в одній цій поезії бринить передчуття ранньої смерті, яке надає деяким віршам Кобилянського такого гострого і терпкого ліризму:
Тиша самотня окутує душу,
Дощ б’є краплями в шибу віконну…
Мушу, ах, мушу
Змучену душу,
Душу втомлену, маревом сонну
Заколисати…
Годі!.. годі гордо літати,
Битись орлом, гей! — орлом піднебісся
Ах, засипляти —
Дайте ж бо м’яти,
Дайте могильної м’яти з підлісся
Й хрест білорукий!..
В молодій українській поезії Кобилянському належить своє власне місце. В нього нема ні рідкої музикальності та сміливої образовості Тичини, ні темпераментного демонізму Савченка, ні абстрактностей Загула, ні екстраваґантностей «геніального Семенка», але одну сторону нової школи він репрезентує доволі виразно — її артизм, її культ віршованого слова. На жаль, поетичний хист Кобилянського не розвинувся: надто-бо рано заграла на похорон цьому «соколу з гір зелених Буковини» ритуальна гуцульська трембіта!.. А проте шкода було б, коли б через якісь обставини його вірші зостались невидані і для читача невідомою лишилась ця художня індивідуальність, без якої неповним являється образ наймолодшої нашої поетичної ґенерації.
1919
М. Могилянський. М. М. Коцюбинський
М. Могилянський. Іван Франко{101}
М. Могилянський. М. М. Коцюбинський. (До біографії письменника). В-во «Десенські хвилі». Чернігів, 1919. Стор. 16. Ціна 21 карб. 50 коп.
М. Могилянський. Іван Франко. Видавничий відділ губ. Наросвіти. Стор 9. Ціни не зазначено
Перша з цих двох тонесеньких брошурок містить невелику замітку з приводу спогадів про Коцюбинського д. О. Саліковського й виданого Гнатюком збірника листів покійного письменника (з приводу останніх див. «Книгар», ч. 22: М. Міяковський. Коцюбинський в його листах), друга — являється коротенькою ювілейною згадкою про Франка, типу звичайних ювілейних заміток і промов. Видані на провінції, де так важко добути українську книжку, вони мають своє значення, подаючи коротенькі відомості про двох чільних представників українського натуралізму й модернізму… Бажалося б тільки одного: щоби д. Могилянський не тільки випускав окремими відбитками свої журнальні статті, — але знайшов час і змогу зібрати їх докупи та переробити в більшу й ширшу критичну студію.
