Давня історія України (в трьох томах). Том 1: Первісне суспільство

У усатівців виникає монументальна скульптура. Зокрема, в кургані 1—13 Усатова було знайдено уламок антропоморфного зображення, витесаного з каменю: голова, передана схематично у вигляді округлого виступу без моделювання обличчя, і частина шиї. Крім того, в усатівських курганах виявлено чимало уламків плит із вирізьбленими зображеннями людей та тварин (коня, собаки, лося)[231].

103

Рис. 130. Жіноча фігурка. Раннє Трипілля (Лука-Врублевецька).

Рис. 131. Жіноча фігурка у кріслечку. Раннє Трипілля (Олександрівка).

Землеробські племена займалися також виготовленням скульптури малих форм. Уважається, що вона була запозичена трипільцями і населенням культури Болград-Алдень від неолітичного землеробського населення культур Боян та Хаманджія. Але корні її значно глибші і ведуть на Близькій Схід. Виникнувши тут разом із землеробством, вона згодом набула поширення в Середній Азії, на Балканах, у Центральній і Східній Європі[232].

Скульптурки ліпилися з глини і зображували людей, тварин, житла, транспортні засоби. Вони використовувалися головним чином у різних обрядах, пов’язаних із віруваннями, які, власне, і зумовили їхню появу. Тобто перш за все вони мали ритуальне призначення, а вже потім — естетичне. Про це свідчить схематизм антропоморфної пластики, де підкреслювалася основна ідея — родючості. На ранньому етапі трипільської культури втіленням цієї ідеї стають статуетки приземкуватих пишнотілих жінок із розвиненими стегнами і стеатопігічними сідницями. Голові не надавалося такого значення, як цим частинам тіла, і тому її робили у вигляді невеликого циліндра із схематичними рисами обличчя або й без них. На розвиненому і пізньому етапах відбувається трансформація естетичних уявлень. Більше уваги приділяється моделюванню голови. Поряд із схематизованими з’являються портретні зображення облич, фігури стають стрункими, витонченими. Ця трансформація відбиває, мабуть, зміни, які сталися насамперед в ідеологічних уявленнях трипільців. Цим же уявленням підпорядковані пози і жести фігурок. Так, на ранньому етапі у трипільці переважають сидячі у спеціальних крісельцях фігурки жінок. На розвиненому — стоячі, хоча є й сидячі з ногами, зігнутими під прямим кутом відносно тулуба, а також напівсидячі. А в усатівців — сидячі навпочіпки з підтягнутими до черева колінами. Руки здебільшого складені на грудях або мають вигляд виступаючих трикутників, що на думку дослідників, відповідає жесту складених на грудях рук. Рідше руки складені на череві, підняті до обличчя або одна рука піднята до плеча, а друга опущена донизу. Поодинокими є випадки, коли обидві руки підняті догори (оранта). Останній жест найбільш характерний для культури Болград-Алдень. Трапляються фігурки жінок з дитиною на руках — найдавніший праобраз Мадонни. Існує думка, що образ сидячої навпочіпки людини, прикметний для усатівської пластики, виник під впливом степових скотарів, у яких через брак меблів це була основна поза під час відпочинку. Щодо напівсидячих фігурок, то вважається, що вони могли сидіти на стільчиках або встромлялися в землю чи спеціальну підставку. Прикрашалися фігурки заглибленим, наліпним чи розписним орнаментом, котрий передає татуїровку, елементи одягу, зачіску, прикраси, взуття та різні символи, пов’язані з ритуалами[233].