Давня історія України (в трьох томах). Том 1: Первісне суспільство

Світогляд степового населення енеолітичної та ранньобронзової доби формувався під безпосереднім впливом тих змін, що відбувалися у господарстві та суспільному устрої, а саме в процесі становлення та розвитку рухливих форм скотарства та утвердження патріархальних відносин. Чільне місце в житті людей посідали проблеми утримання худоби (биків, овець, коней), яка стала основним засобом існування та добробуту степовиків. Це, в свою чергу, не могло не позначитися на релігійних уявленнях, як і взагалі на характері мислення, давнього степового населення. Худоба стає центром космогонічних уявлень про навколишній світ, посередником у спілкуванні з богами, яким надаються риси найбільш шанованих тварин, що спричинилося до значного поширення такого культу, як культ бика. Останні відігравали головну роль при жертвоприношеннях, у поховальних ритуалах тощо. Звичайно, на археологічному матеріалі важко розкрити всі сторони світосприйняття степових скотарських племен, проникнути в сутність їхнього мислення, реконструювати міфологію та систему уявлень про навколишній світ. Ця проблема ускладнюється ще й тим, що скотарські племена набагато бідніші щодо образного та наочного відтворення свого світосприйняття в предметах матеріальної та духовної культури порівняно із землеробськими, зокрема трипільцями. Крім того, у діях степовиків досить складно відокремити міфологічне від практичного, ірраціональне від раціонального. Звичайно, екстенсивність господарства, залежність від примх природи вели до обожнення всього, що оточувало людей і не могло бути пояснене. Але виходити лише з міфологічності світосприйняття степовиків буде помилкою. З відокремленням та розвитком спеціалізованого пастушого господарства раціональні знання набувають дедалі більш самостійного значення, що простежується навіть у поховальних обрядах, які на початкових етапах з появою курганів відзначалися суто релігійно-міфологічною зумовленістю з багатьма, з погляду сучасної людини, нелогічними та невиправданими діями, матеріальними і трудовими витратами. Але з часом у ритуалах з’являється раціональніший підхід і в оформленні курганів та могил, і в характері та якості супроводжуючого інвентаря. Щоправда, в цілому кожна з груп степового населення дотримувалася протягом свого існування досить сталих ритуальних канонів. Саме тому поховання представників окремих культурних груп можна відносити до найбільш інформативних джерел у вивченні духовної культури первісного населення степової смуги. До таких джерел належать також культові речі — намиста з молоткоподібними амулетами, пластика з каменю та глини (зооморфні та антропоморфні фігурки), кераміка, прикрашена нестандартними орнаментальними мотивами та сюжетами. Особливе місце у ритуальній практиці посідали монументальна кам’яна скульптура (антропоморфні стели), монументальне оформлення курганів у вигляді кромлехів, крепід, ровів тощо та сам процес будівництва курганів. Останні не лише засвідчили про значні соціальні зміни в суспільстві, а й закріпили їх в певній релігійно-міфологічній системі, символом якої і стали кургани. У наш час кургани розглядаються не просто як купи землі, насипані над могилою шапками чи возами. Завдяки новітнім дослідженням археологів не викликає сумнівів не тільки суто технічна або архітектурна складність насипів, спорудження яких потребувало певного порядку та чіткої технологічної послідовності, й складна семантика цих споруд у системі релігійно-міфологічних уявлень їхніх будівників. Насамперед це стосується поховальних ритуалів та культів. Очевидно, що кургани — це лише деформовані з різних причин (внаслідок природних явищ, втручання людей) культові споруди, первісний вигляд яких відрізнявся від сучасного. Реконструкція такого вигляду надмогильних споруд, що стала нагальною потребою сучасного курганознавства, слугуватиме ключем до відтворення духовної культури степовиків, оскільки проллє світло на характер космогонічної системи поглядів скотарського населення степів. Зрозуміти цю систему вчені намагаються за допомогою найдавніших писемних джерел, передусім збірки давньоіндійських гімнів “Рігведи”, створення якої відносять до другої половини — кінця II тис. до н. е. Корені ж цієї усної традиції сягають у глиб тисячоліть, до часів існування індоіранської або арійської спільності. Спираючись на основні міфологічні сюжети “Рігведи” та проводячи певні паралелі з обрядовою практикою давніх єгиптян та греків, деякі дослідники вбачають у курганах міфічний первісний пагорб — символічний початок організованого Всесвіту. У курганах втілена також символіка сонця. Ритуал поховання під курганом передбачав для небіжчика досягнення вічного блаженства або відродження та перевтілення в новому світі. Поховальна споруда символізувала вічне житло, в якому забезпечувалися умови для відродження. Символами солярного культу вважаються кромлехи, крепіди та рови навколо курганів, які підкреслюють циклічність простору і часу, вічне оновлення життя, природи. Крім того, окремі дослідники вбачають у символіці курганних насипів відображення головних міфів “Рігведи”, зокрема міфу про боротьбу бога грози та війни Індри із змієм Врітру або міфу про утворення Всесвіту. Водночас космогонічність, покладена в основи курганного будівництва, вертикальна та горизонтальна будова курганного простору та могили не викликають сумнівів щодо кургану як засобу забезпечення умов для переходу та відродження померлого в іншому світі або забезпечення його безсмертя.