Давня історія України (в трьох томах). Том 1: Первісне суспільство

Значення престижного обміну, торгівлі в прискореному розвитку майнової нерівності підкреслюють і етнографи. Зокрема, Л. Є. Куббель наголошує на особливій ролі торгівлі на далекі відстані, що потребувала певної стабільної, перекриваючої локальні кордони організаційної структури. Така торгівля могла стати одним із головних моментів у процесі суспільного розшарування за умов існування соціальної верхівки, здатної взяти в свої руки утворення панівної структури. Якщо це була родова або громадська верхівка, то завдяки торгівлі вона могла б здійснювати також перерозподіл суспільного продукту поза межами окремих громад, а тим самим у неї з’являлася можливість, на думку дослідника, стати правлячим прошарком в етносоціальному суспільстві великого масштабу[228]. Саме такий процес відбувався на ранніх етапах енеолітичної доби в степовій смузі України, коли внаслідок престижного обміну, торгівлі традиційна верхівка громади отримала додаткові стимули для закріплення свого керівного суспільного становища. До того ж, очевидно, розвивалася тенденція до виділення особливих професійних груп, що спеціалізувалися на обміні, торгівлі та завдяки цьому поступово перетворювалися на соціально впливовий прошарок. Але цей процес, добре досліджений на етнографічному матеріалі у різних народів, у давнього енеолітичного скелянського населення не набув завершеності, оскільки значною мірою був штучним і нетривалим. Із затуханням балкано-карпатських осередків обміну, завмиранням металургійного виробництва зникає головне джерело збагачення, що зумовлювало соціальне розшарування. У степовій смузі України зникають багаті поховання. У Подніпров’ї грунтові могильники стогівських племен вже не супроводжуються показовим престижним інвентарем. Вирізняються лише статево-вікові традиції. Як показують палеосоціальні дослідження М. Д. Хлобистіної, в стогівському, а також у дереївському суспільствах домінують чоловічий компонент та патрилінійні зв’язки, тобто відзначаються особливе місце чоловіка в структурі суспільного устрою та відлік спорідненості по чоловічій лінії. Це насамперед свідчить про формування та закріплення в ранніх скотарських суспільствах патріархальних відносин. На перший план виступала велика патріархальна сім’я як складовий компонент первісної сусідської громади. Вся енеолітична доба з моменту виокремлення скотарського господарства в особливу галузь характеризується розпадом первіснородових устоїв із збереженням родових традицій. Археологічним відображенням цього процесу стають кургани — поодинокі у скелянського населення, відсутні у стогівців і дереївців та досить поширені у квітянських та нижньомихайлівських племен. З двох останніх найбільшою консервативністю відрізнялися квітянці, оскільки в їхньому поховальному обряді зберігалися найвиразніші в “курганних” культурах елементи неолітичних традицій. Так, зафіксовано насипи, які перекривали до 10—11 окремих поховань, утворюючи тим самим трансформовані колективні могильники з відчутним відсотком колективних поховань. Виділення у квітянців неординарних поховань унеможливлюється браком якісних розбіжностей в інвентарі та поховальних спорудах. Хоча часто обряди супроводжувалися вогнем, поминальними тризнами, траплялися складні за будовою споруди (рови, кромлехи, скрині тощо). Окремі поховання містили, як слушно вважає І. Ф. Ковальова, соціально значимі речі: кам’яні молотки, вістря до стріл, бронзові ножі, ливарні знаряддя, які визначали професійну спеціалізацію небіжчиків. Можна погодитися також із думкою дослідниці щодо належності невеликих курганних груп квітянців окремим громадам із спадковими родовими традиціями.