Давня історія України (в трьох томах). Том 1: Первісне суспільство

Рис. 136. Ранньотрипільська посудина із зображенням змія (Олександрівка).

Відправлення культів відбувалося здебільшого очевидно, в домашніх святилищах, де будувалися спеціальні вівтарі, або жертовники. Вівтарі хрестовидної або округлої форми знайдені під час розкопок жител на багатьох поселеннях трипільської культури. Відтворюються вони й на моделях жител. Були, мабуть, на поселеннях і будівлі-святилища, споруджені навмисне для відправлення культів великою сім’єю чи громадою. Зразком тут може правити реконструйоване М. Л. Макаревичем святилище за даними розкопок у Сабатинівці II. Це був будинок площею 70 м2 із входом у вигляді вузького коридору. Під протилежною до входу стіною розташовувався прямокутний глинобитний вівтар, на якому містилися 16 сидячих у крісельцях жіночих статуеток. Поряд у кутку стояв масивний глиняний трон із рогатою спинкою, а перед ним — округла купольна піч, біля якої, поряд із посудом, лежали п’ять зернотерок і п’ять статуеток. Судячи з малюнків на посуді, де зображені жінки, котрі, очевидно, танцюють (Бринзени III, Гребені), різні ритуали могли супроводжуватися танцями. Із ритуалами були пов’язані й деякі категорії посуду, зокрема так звані бінок леви дні посудини. К. К. Черниш розглядає їх як своєрідні антропоморфні скульптури, оскільки окремі їхні частини символізують людей з піднятими над головою чашами[241]. Б. О. Рибаков уважає, що біноклевидні посуди використовувалися в масових обрядах “напування землі”. Крім біноклевидних були й інші ритуальні посудини, зокрема чаші на піддонах. У цих чаш піддон складається з двох — чотирьох досить реалістичних або дуже стилізованих жіночих фігур, які, утворюючи коло, піднімають до неба величезну чару. Іноді чару тримає на голові одинока жіноча фігура. Б. О. Рибаков убачає в цих фігурах перших чародійок, котрі звертаються до Великої матері з молінням про воду. Ці чари використовувалися під час весняно-літніх обрядів і пов’язувалися з магією небесної води.

Крім естетичного, велике смислове навантаження несуть форма та орнаментація посуду. У трипільській орнаментації виділяються сюжети, пов’язані з культом родючості, до яких відносяться символи засіяного поля, проростаючого зерна, небесного дощу. Трапляються солярні та місячні знаки, спіраль як символ безперервного руху сонця[242].

Рис. 137. Глиняний вівтарик (Окопи).

Очевидно, складними були у давніх землеробів уявлення про життя і смерть, зафіксовані у поховальних пам’ятках. Мабуть, існувала віра в життя після смерті, що зумовило появу звичаю класти похованому інвентар у вигляді посуду, знарядь праці, прикрас.

Досить складною є проблема визначення обряду поховання, притаманного племенам трипільської культури. Для раннього, середнього та початку пізнього етапів розвитку культури могильники невідомі. Виявлено лише декілька поховань — трупопокладення та трупоспалення на території поселень, а також трупопокладення з трипільським посудом під курганами. Ці поховання слушно вважаються жертовними і не можуть характеризувати обряд поховання трипільців загалом. Слід зауважити, що в цей час обряд був таким, що не фіксується в процесі археологічних досліджень. Відомі прецеденти існування нефіксованих обрядів поховання. Зокрема, в індуїзмі до наших днів зберігся звичай спалювання трупів по можливості на березі священної ріки, коли попіл поховального вогнища кидається у воду[243]. Ймовірно, у трипільців теж був поширений обряд трупоспалення, зафіксований на пізньому етапі в могильниках софіївського типу в Подніпров’ї.

Рис. 138. Реконструкція трипільського святилища з поселення Сабатинівка П. Автор М. Л. Макаревич.

На пізньому етапі в різних частинах ареалу розповсюдження трипільців виникають одразу кілька типів поховального обряду. У Подніпров’ї найбільш раннім (кінець першої половини пізнього етапу) є могильник біля с. Чапаївка, що на південній околиці Києва. Тут до поселення з північно-західного боку прилягав могильник із 31 похованням. Кістяки лежали у чотири ряди у випростаному положенні, головами на захід. Деякі супроводжувалися посудом, знаряддями праці з кременю і статуеткою. Наприкінці пізнього етапу у Подніпров’ї з’являються могильники софіївського типу (Софіївка, Червоний Хутір, Чернин, Завалівка), які включали від 16 до 200 поховань-трупоспалень. Перепалені кістки, а також поховальний інвентар (невеликі посудини, прикраси, знаряддя праці, зброя) складалися в горщики-урни або загорталися в тканину і закопувалися у землю.