Давня історія України (в трьох томах). Том 1: Первісне суспільство

Рис. 133. Жіноча фігурка. Початок пізнього Трипілля (Кошилівці).

Найбільш яскраво естетичні уподобання землеробського населення виявилися у виготовленні й оздобленні кераміки. Різноманітність і витонченість її форм, складність візерунків, виконаних заглибленими лініями, різноманітними штампами, рельєфними наліпами, фарбами, свідчать про неабиякий смак майстрів. Та, мабуть, не тільки для задоволення естетичних потреб слугував орнамент, особливо притаманний посуду припільської культури. У ньому, очевидно, відбилися уявлення про навколишній світ та закодовані міфи про богів та героїв, що дає змогу на основі етнографічних паралелей та індоєвропейської міфології спробувати зрозуміти світогляд трипільців[235].

Ранні землероби повністю залежали від примх природи, що й зумовило обожнювання її сил, намагання всіляко привернути їх на свій бік. Сили природи асоціювалися з міфічними персонажами, котрі виступали у вигляді людей, тварин, птахів. Зображення їх, скульптурні чи мальовані, використовувалися в різних ритуалах або як обереги.

Спостереження за розміщенням орнаментації на посуді трипільців дають можливість припустити, що в їхньому уявленні світ складався з трьох частин. Зверху було верхнє небо (твердь небесна) — скарбниця, де зберігаються небесні води, що дощами проливаються на землю, даючи життя всьому живому. Далі йшли нижнє небо та повітряний простір, де розміщувалися сонце, місяць, зірки. Земля зображувалася тоненькою смужкою. Іноді на ній малювалися крапки, що є, треба гадати, зернами, з яких виростають рослини. Оскільки нижче поверхні землі ніяких зображень немає, уявлень про особливий підземний світ у трипільців не існувало. Свідченням цього може бути і відсутність у них на ранньому, середньому та на початку пізнього етапів звичаю закопувати померлих чи їхні спалені рештки у землю. Останній з’являється лише наприкінці пізнього етапу, коли трипільці почали змішуватися з населенням інших етносів, у яких такі уявлення про підземний світ, мабуть, були.

Рис. 134. Фігурка вагітної жінки. Початок пізнього Трипілля (Софіївка ІІ).

Рис. 135. Чоловіча фігурка. Раннє Трипілля (Лука-Врублевецька).

У населення трипільської та інших землеробських культур був поширений культ родючості, тісно пов’язаний з основними галузями господарства — землеробством і скотарством. У трипільців він асоціювався з образом жінки-матері-прародительниці, що відбилося перш за все у пластиці. На жіночих статуетках підкреслюються насамперед ознаки, що стосуються материнства, родючості: груди, стегна, статеві ознаки. Часто жінку зображують вагітною. Ідея зв’язку жінки із землею втілюється у зображеннях рослин у нижній частині живота. Про використання жіночих фігурок у ритуалах, пов’язаних із родючістю землі, які проводилися під час зимово-весняних свят, свідчать глиняні з домішками зерен злаків та борошна статуетки з Луки Врублевецької. Вважають, що до культу родючості були причетні і нечисленні чоловічі фігурки[236].

Велику роль у релігійних уявленнях трипільців відігравав образ змія-вужа. Він був посередником між небом і землею та пов’язувався з весняним пробудженням землі[237]. Крім того, існував образ змія-дракона, що став уособленням чоловічого начала[238]. В обох випадках змій виступає охоронцем. Його зображення на жіночих статуетках трактуються як символ охорони плода, а на великих посудинах-зерновиках він є охоронцем їхнього вмісту.

Особливе значення в обрядності й міфотворчості землеробів мав образ бика, найважливішої сільськогосподарської тварини. Про це свідчать ^численні скульптурні зображення биків, поховання їхніх черепів у житлах на поселеннях Бернашівка, Сабатинівка II, Лука Врублевецька, рельєфні зображення на посуді. Іноді образ бика пов’язується з образом жінки-матері або виступає символом сонячного божества[239]. Серед інших шанованих трипільцями тварин слід назвати собаку, ведмедя, оленя. У населення культури кулястих амфор такими були свині, ритуальні поховання яких трапляються поряд із культовими похованнями биків[240].