Українець і Москвин: дві протилежності
- Автор: Штепа Павло
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Відродження
- ISBN: 978-966-538-277-0
- Жанр: Прочее научное
Электронная книга - «Українець і Москвин: дві протилежності». Краткое содержание книги:
Видання вирізняється величезним масивом залученої інформації, однозначністю інтерпретацій історичних та ін. фактів, безкомпромісністю авторської позиції. Тому — залежно від ставлення до української ідеї — воно викличе гарячий схвальний відгук в одних читачів і обурення в інших.
Видання книги «Українець і москвин» є відповіддю на нескінченний потік антиукраїнських публікацій у Росії й Україні та на такі ж висловлювання багатьох російських політиків і московських п’ятиколонників на українській землі.
Та найцікавішою для нас є постать творця величезної греко–македонської імперії Олександра Великого (Македонського). Він був найулюбленішим героєм в українській літературі XI–XIII ст. і навіть далі, аж до XVIII ст. Роман «Олександрія» Псевдо–Калістена та його варіянти в перекладі з грецької на староукраїнську мову були дуже розповсюджені в Україні кількасот років.
Чому, звідки така симпатія українців саме до Олександра Македонського? Пояснення, мовляв, в Україні, а зокрема, в нашому університеті — Могилянській Академії взагалі учні виховувалися на грецькій літературі — не вистачає, бо ж вони виховувалися в рівній мірі і на римській, а в римській історії є постаті не менші за Олександра Македонського. Постає питання, чи не тому, що Олександр був власне македонський? Чи українці XI–XIII ст. та наші спудеї Могилянської Академії часом не знали дещо такого про Олександра, чого не знають наші історики, виховані в чужих школах і на чужих теоріях?
Чужі школи і чужі теорії можуть завести на манівці своїх студентів. Але ніщо в світі не заведе на манівці здоровий національний інстинкт. Українці XI–XIII ст. МАЛИ той здоровий національний інстинкт і тому не підпали під гіпнозу «старшебратських» теорій. Властиво, цей їхній національний інстинкт підказував їм (плюс ще не забуті історичні перекази), що Олександр Македонський не є для них чужинцем, що він властиво є РУС, як і вони самі. А його слава є їхня слава і гордість. А наші предки БУЛИ ГОРДІ ЗІ СВОЄЇ НАЦІОНАЛЬНОСТИ, свого походження. Пригадаймо, що сказала наша шляхта королеві Витовтові. «Ми походимо од оних древніх русов… ми єсьмо шляхта РИМСЬКА». Чому саме римська? Тому, що Римська імперія виросла з імперії Олександра Македонського, якого там вважали Русом.
Між іншим, жінка Олександра Великого називалася Roxana. По смерті Олександра греки її вбили. Цей факт натякає на дещо більше.
Подивімся на сліди прарусів в інших місцях Европи. Ще перед І–ю світовою війною проф. Boudoin de Courtenay знайшов в Італії (в Юліянських Альпах, де народився римський поет Овідій) плем’я Rosanianes, що, як він каже, говорило якоюсь слов’янською говіркою (Encyclopedia Britannica). В 1947 році припадково заїхав до міста Генуї проф. І Варварук. У тих околицях він здибав італійців, що мали прізвища: Іваніні, Коваліні, Макогоніні і т. п. Здибав навіть свого одноіменця старого діда Барбаруко. Той дід казав І. Варварукові, що його прапредки прийшли зі сходу і були руси. Там же І. Варварук бачив італійців, які в святочні дні носили широкі оксамитові штани в чоботах. Дід Барбаруко частував його варениками з сиром, галушками в молоці, квашеною капустою — стравами, цілком не відомими в інших провінціях Італії. І. Варварук не мав можливости пошукати там чогось більшого. Чи не знайшли б щось більшого там наші науковці, якби дослідили ту околицю? (П. Крат. «Старовинність слов’ян»).
За римських часів в Італії на річці Рена було місто Regina Ruthenorum. В північній Італії біля Генуї було місто Тавризо. Плем’я етруски, що себе називало Ruscini (вони заснували Рим), прийшло з Малої Азії, де і тепер є місто Тавриз. У Кримських горах жило плем’я таври. В Україні була Таврійська губернія. Назва італійського міста Турин (також у тій околиці), можливо, походить від Таврія. Пригадаймо, що алани були в Італії (разом з готами) і також, що інші алани колись прийшли до Італії з Північної Африки, куди заблукали були (разом з вандалами) після поразки у Франції та Еспанії. Скілько їх прийшло і де вони поділися — ми не знаємо. Чи оті Барбаруки, Коваліні та те плем’я в Альпах, що говорить якоюсь слов’янською говіркою, часом не є нащадками тих аланів? Чи, може, пізніших емігрантів? Хто були етруски? Н. Wolanski, D. Donaldson кажуть, що багато слов’ян жило в Італії, а їхні нащадки цілком зіталійщилися (D. Donaldson. «Varronianus». Encyclopedia Britannica).
У французькій провінції Прованс можна зустріти по селах деякі українські звичаї, українські пісні (французькою мовою), а також у старих родах такі, напр., імена: Роган, Боган, Астарак, Марак, Дубюк, Сенак, Карнак, Медак, Бухан, Мараз і т. п. (Д. Старух. «Старовинність слов’ян»). Московський кореспондент Словцов пише з Провансу, що йому здавалося, ніби він є не в Провансі, але в Україні, бо, за винятком мови (французької), все неймовірно подібне на Україну: звичаї, обряди, мелодії пісень, внутрішність хат, чистота і т. п. («Послєдніє Новості». Париж. 2.І.1927). Ми вже згадували, що за римських часів у Франції оселилися дві ґрупи аланів, що там є місцевість Allames, повіт Russolon. Знаємо, що провансальська мова відрізняється від французької. Чи хто з слов’янських філологів дослідив, ЧИМ відрізняється і звідки ці різниці походять?