Українець і Москвин: дві протилежності
- Автор: Штепа Павло
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Відродження
- ISBN: 978-966-538-277-0
- Жанр: Прочее научное
Электронная книга - «Українець і Москвин: дві протилежності». Краткое содержание книги:
Видання вирізняється величезним масивом залученої інформації, однозначністю інтерпретацій історичних та ін. фактів, безкомпромісністю авторської позиції. Тому — залежно від ставлення до української ідеї — воно викличе гарячий схвальний відгук в одних читачів і обурення в інших.
Видання книги «Українець і москвин» є відповіддю на нескінченний потік антиукраїнських публікацій у Росії й Україні та на такі ж висловлювання багатьох російських політиків і московських п’ятиколонників на українській землі.
У жидівській мові є багато, наприклад, таких слів: омер — обмір, мишлей — приповідка, нафталі — невдалий, нагорей — горіти, надаб — дарувати, зараг — ясність, думаг — мовчанка, шемен — олій, молодаг — молодь, міна — вагова одиниця, гатг — праса, шалев — щасливий, дерех — дорога, зера — зерно, яшен — ясний, лемеш — перевертати, ягва — бог, назви річок: Арно, Ярмук, Єрихон. Сама назва Палестина не є жидівська, а походить від «філістини», народу, що жив у Палестині перед приходом туди жидів (в XIII ст. до Р. X.).
«Єгипетські гієрогліфи називають Палестину «Горішнє Рутен». «Долішнє Рутен» простягалося до Євфрату. Нарід, що заселював цей простір, називають вони «рутен» (A. Socin. «Syria». Encyclopedia Britannica). J. T. Peters також каже, що Палестина перед приходом туди жидів називалася Ruthen і що палестинські рутени були народом високої культури, мали свою багату історію, яку жиди переробили на свою (аналогія до москвинів. — П. Ш.) (див.: J. Т. Peters. «Early History of Hebrew»). E. Clodd пише, що на ассирійських таблицях Tell–el–Amar–na (переховуються в Бритийському музеї) записана легенда про вавилонського короля Саргона, яка оповідає, що його знайдено немовлятком у кошику на річці. Ці таблиці писані кунеіформним письмом, що існувало в Палестині в XV ст. до P. X., отже, сотки років перед часами, коли писалася жидівська Біблія і легенда про знайдення Мойсея в кошику на річці. Таких плагіятів в жидівських св. книгах є більше. Напр., перекази про сотворения світу, про первісний рай і переступ Божого закону Євою, про потоп і т. п. створили філістини й існували в Палестині сотки років перед приходом туди жидів. Жиди лише переробили їх на такі, які ми знаємо тепер (за: E. Clodd. «The Story of Alphabet»). Те саме пише і W. L. Courtney в своїй «The Literaly Man’s Bible».
W. Boscawen пише, що клинкове письмо не є винаходом семітів, але винаходом народу, що жив у Малій Азії задовго до приходу туди семітів (W. Boscawen. «Bible and Monuments»). Єгиптяни називали той нарід рутен; старовинні і сучасні історики називають його різними іменами: гітіти, фінікійці, філістини, фанаанці і т. ін. Проф. Дж. Гейз пише, що фінікійці були дуже старим народом і дуже культурним, бо вже в XVI ст. до P. X. вони торгували з усім тодішнім цивілізованим світом (отже, і з Україною. — П. Ш.), і мали великі торговельні міста–порти на Чорному та Середземному морях. Завдяки широкій торгівлі фінікійці самі перебирали чимало з культур (і релігій) народів, з якими торгували, і розносили культуру по всьому знаному тоді світі, з якої повстала пізніше жидівська і грецька, а з останньої — латинська (за: J. Geise. «Man and the Western World»). Але T. K. Cheyne каже, що грецьке письмо повстало з гітитського («Hittites»).
На початках були жиди дуже примітивним кочовим народом, що окремими племенами мандрував, випасав свої вівці і з того жив. Вони були поганами, кожне плем’я мало свого племінного божка, напр., кеніти мали божка Ягва, якого пізніше Мойсей підніс до ранги всежидівського. Одне з племен — левіти зайшли в XIV ст. до P. X. на єгипетську територію і там кочували. Єгиптяни потребували багато робітників для своїх величезних будівельних проектів, отже, природно, запрягли до роботи і жидів. Ясна річ, пастухам, що звикли сидіти цілими днями і лише дивитися, пильнувати свої вівці, не сподобалося тягати величезні камені для єгиптян, і вони в XIII ст. до P. X. втекли з Єгипту до Палестини. Скориставши із сварки поміж місцевими народами, жиди захопили дещо землі в Ханаані, але їхні слабкі пастуші сили були, ясна річ, заслабкі, щоб відібрати всю Палестину. Тому хитрі жиди вжили іншого способу, що його тепер називаємо пенетрацією, просяканням у життя чужого народу, захопленням впливових позицій, захопленням влади зсередини. Цього способу, що показався дуже успішним в XIII ст. до P. X., жиди навчили дурних москвинів 33 століття пізніше в XX ст. і — як бачимо на власні очі — успішного і тепер. Отже, жиди змінили своє життя з кочового на осіле; вивчили мову фінікійців, позичивши багато до своїх (трохи слідів тих позичок ми навели); навчилися від фінікійців рільництва і штуки торгівлі; самі почали торгувати, захоплюючи торгівлю та впливові позиції щораз більш, так що в II ст. до P. X. вже мали силу цілком перебрати всю державну владу від фінікійців, створити своє королівство.