Чоловіки, що ненавидять жінок

Мартін Ванґер знову надовго залишив Мікаеля самого. Той нерухомо лежав у незручній позі із зчепленими за спиною руками; шия його була тонким ланцюгом притягнута до кільця в підлозі. Він помацав кайданки, але зрозумів, що розщепнути їх не зможе: вони сиділи так щільно, що його руки затерпли.

Шансів не було. Мікаель заплющив очі.

Він не знав, скільки минуло часу, аж раптом знову почулися кроки Мартіна Ванґера і перед його очима постав керівник підприємства. Вигляд у нього був стурбований.

— Незручно? — спитав він.

— Так, — відповів Мікаель.

— Сам винен. Треба було їхати додому.

— Чому ти вбиваєш?

— Це мій вибір. Ми з тобою могли б обговорювати моральні та інтелектуальні аспекти моїх дій цілу ніч, але факт залишається фактом. Спробуй поглянути на це так: людина являє собою оболонку зі шкіри, яка утримує на місцях клітини, кров і хімічні компоненти. Одиниці потрапляють в історичні книги. Більшість же гинуть і безслідно зникають.

— Ти вбиваєш жінок.

— Ми, хто вбиває заради насолоди, — адже таке хобі є не тільки у мене — живемо повноцінним життям.

— Але навіщо Харієт? Власну сестру?

Обличчя Мартіна Ванґера раптом змінилося. Він одним стрибком опинився біля Мікаеля і схопив його за волосся:

— Що з нею трапилося?

— Що ти хочеш сказати? — насилу вимовив Мікаель.

Він спробував повернути голову, аби зменшити біль коло коренів волосся. Ланцюг кругом шиї відразу натягнувся.

— Ви із Саландер. До чого ви прийшли?

— Відпусти мене. Ми ж розмовляємо.

Мартін Ванґер відпустив його чуба і всівся перед Мікаелем, схрестивши ноги. Зненацька у нього в руках з’явився ніж. Він приставив кінчик леза до шкіри прямо під оком бранця. Мікаель змусив себе не опустити очей під його поглядом.

— Що, чорт забирай, з нею трапилось?

— Я не розумію. Я думав, це ти її вбив.

Мартін Ванґер довго дивився на Мікаеля, потім устав і почав походжати по кімнаті, поринувши у задуму. Тоді кинув ніж додолу, засміявся і повернувся до Мікаеля:

— Харієт, Харієт, вічно ця Харієт. Ми намагалися… розмовляти з нею. Готфрід намагався її вчити. Ми думали, що вона одна з нас і змириться зі своїм обов’язком, але вона виявилася всього лише звичайною… лярвою. Я вважав, що тримаю її під контролем, але вона збиралася розповісти Хенрікові, і я зрозумів, що не можу їй довіряти. Рано чи пізно вона б усе про мене розповіла.

— Ти вбив її.

— Я хотів її вбити. Я збирався це зробити, але запізнився. Мені було не перебратися через міст.

Мікаелів мозок намагався засвоїти цю інформацію, але виникало таке відчуття, ніби вистрибує табличка з текстом: «Information overload».[59] Мартін Ванґер не знав, що сталося з його сестрою.

Раптом Мартін Ванґер вийняв з піджака мобільний телефон, подивився на дисплей і поклав телефон поряд із стільцем.

— Пора з цим закінчувати. Мені треба встигнути ще зайнятися твоєю стервом-анорексичкою.