Чоловіки, що ненавидять жінок
- Автор: Ларссон Стиг
- Серия: Millennium #1
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-5354-1
- Переводчик: В. М. Верховень
- Жанр: Маньяки
Электронная книга - «Чоловіки, що ненавидять жінок». Краткое содержание книги:
Сорок років загадка зникнення юної родички не дає спокою промисловому магнату, й він здійснює останню у своєму житті спробу — доручає розшук зниклої журналісту Мікаелю Блумквісту. Той береться за безнадійну справу скоріше для того, щоб відволіктися від власних неприємностей, але невдовзі розуміє: за фасадом ідилічно мирного містечка криється справжнє пекло — протягом десятиліть хтось катує та вбиває жінок. До Блумквіста приєднується Лісбет Саландер — геніальна (чи божевільна?) дівчина-хакер, чиє минуле також сповнене гірких таємниць.
На першому поверсі горіло світло. Мікаель перетнув газон і зупинився за два метри від кухонного вікна, але не помітив ніякого руху. Він обійшов навколо будинку, проте Мартіна Ванґера так і не побачив. Зате виявив, що ворота гаража не щільно зачинені.
«Не будь ідіотом», — подумки закликав він себе до розважливості, але не зміг устояти перед спокусою заглянути туди.
Перше, що він побачив, була відкрита коробка на верстаку, з патронами для штуцера. Потім йому на очі потрапили дві каністри з бензином, що стояли під лавкою.
«Знову готуєшся до нічного візиту, Мартіне?» — подумки спитав він.
— Заходьте, Мікаелю. Я бачив, що ви сюди йдете.
У Мікаеля спинилося серце. Він повільно повернув голову і в сутінках, біля дверей, що вели в дім, побачив Мартіна Ванґера.
— Ви не могли стриматися, щоб не прийти?
Голос у нього був спокійний, майже доброзичливий.
— Доброго вечора, Мартіне, — відказав Мікаель.
— Заходьте, — повторив Мартін Ванґер. — Сюди.
Ступивши крок уперед і вбік, він зробив лівою рукою запрошувальний жест. Праву руку він тримав перед собою зігнутою, і Мікаель побачив матовий відблиск металу.
— У мене в руці «ґлок». Отож без дурниць. З такої відстані я не промахнуся.
Мікаель повільно пішов до нього. Наблизившись до Мартіна Ванґера, він зупинився і подивився тому в очі.
— Мені довелося прийти сюди. У мене є кілька запитань.
— Зрозуміло. Ходи у двері.
Мікаель так само повільно увійшов до будинку. Прохід вів до холу, у бік кухні, але, перш ніж він устиг туди дійти, Мартін Ванґер зупинив його легким доторком руки до плеча.
— Ні, не так далеко. Праворуч. Відчиняй бічні двері.
Погріб. Коли Мікаель уже наполовину спустився по сходах, господар повернув вимикач, і спалахнули лампи. Праворуч була котельна. Спереду чувся запах мийних засобів. Мартін спрямував його наліво, у комору із старими меблями і коробками. У глибині були ще одні двері. Сталеві двері з циліндровим замком.
— Сюди, — сказав Мартін і кинув Мікаелю зв'язку ключів. — Відчиняй.
Мікаель одімкнув двері.
— Вимикач зліва.
За дверима виявилось пекло.
Близько дев'ятої години Лісбет вийшла в коридор і купила в автоматі каву й загорнутий у плівку бутерброд. Потім вона продовжила перегортати старі папери, намагаючись знайти який-небудь слід Готфріда Ванґера в Кальмарі 1954 року. Але їй це так і не вдалося.
Вона подумала, чи не зателефонувати Мікаелеві, але вирішила перед тим, як іти, подивитися ще журнали для персоналу.
Кімната була площею п’ять на десять метрів. Мікаель припустив, що в географічному відношенні вона розташовується уздовж північної короткої стіни будинку.
Мартін Ванґер опорядив свою особисту камеру тортур з великою ретельністю. Зліва — ланцюги, металеві кільця на стелі й підлозі, стіл зі шкіряними ременями, де він міг прив’язувати своїх жертв. А ще відеоустаткування. Студія запису. В глибині кімнати була сталева клітка, де він міг тривалий час тримати своїх гостей під замком. Праворуч від дверей — ліжко і телевізійний куточок. На полиці Мікаель побачив купу відеофільмів.
Як тільки вони увійшли до кімнати, Мартін Ванґер наставив на Мікаеля пістолет і звелів йому лягти животом на підлогу. Мікаель відмовився.
— Гаразд, — сказав Мартін Ванґер. — Тоді я прострелю тобі колінну чашечку.
Він прицілився.
Мікаель здався. Вибору в нього не було.
Він сподівався, що Мартін хоч на десяту частку секунди втратить пильність — у бійці Мікаель мав би всі переваги. У нього був маленький шанс у проході, нагорі, коли Мартін поклав руку йому на плече, але він забарився, а після цього Мартін до нього не підходив близько. З простреленою колінною чашечкою він шансів уже не матиме, і Мікаель ліг на підлогу.
Мартін підійшов ззаду, наказав Мікаелю покласти руки на спину і защепнув на них кайданки. Потім штовхнув Мікаеля в пах, потім ще і ще.
Те, що відбувалося далі, здалося Мікаелю кошмарним сном. Мартін Ванґер то кидався, немов звір у клітці, погребом, то начебто заспокоювався. Кілька разів він починав бити Мікаеля ногами; той міг лише намагатися захищати голову, приймаючи удари м’якими частинами тіла. Через кілька хвилин його тіло вже боліло від десятка ран.
За перші півгодини Мартін не промовив ні слова, і спілкуватися з ним було неможливо. Потім він, схоже, заспокоївся. Приніс ланцюг, обмотав його навколо Мікаелевої шиї і пристебнув висячим замком до кільця в підлозі. Хвилин на п'ятнадцять він залишив Мікаеля самого.
Повернувшись, Мартін приніс із собою літрову пляшку питної води. Він сів на стілець і почав пити, дивлячись на Мікаеля.