Чоловіки, що ненавидять жінок
- Автор: Ларссон Стиг
- Серия: Millennium #1
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-5354-1
- Переводчик: В. М. Верховень
- Жанр: Маньяки
Электронная книга - «Чоловіки, що ненавидять жінок». Краткое содержание книги:
Сорок років загадка зникнення юної родички не дає спокою промисловому магнату, й він здійснює останню у своєму житті спробу — доручає розшук зниклої журналісту Мікаелю Блумквісту. Той береться за безнадійну справу скоріше для того, щоб відволіктися від власних неприємностей, але невдовзі розуміє: за фасадом ідилічно мирного містечка криється справжнє пекло — протягом десятиліть хтось катує та вбиває жінок. До Блумквіста приєднується Лісбет Саландер — геніальна (чи божевільна?) дівчина-хакер, чиє минуле також сповнене гірких таємниць.
«Припини», — подумав Мікаель.
Мартін Ванґер обговорював викрадання і вбивства майже в академічному стилі, мовби викладав свою особливу точку зору з якогось езотеричного теологічного питання.
— Тебе це справді цікавить, Мікаелю?
Він нахилився і поплескав Мікаеля по щоці. Його дотик видався обережним, майже ніжним.
— Ти ж розумієш, що закінчитися це може тільки одним. Ти не проти, якщо я закурю?
Мікаель помотав головою.
— Можеш навіть пригостити мене сигаретою, — відповів він.
Мартін Ванґер задовольнив його бажання. Він запалив дві сигарети й обережно вклав одну з них Мікаелеві між губи, дав йому затягнутися і вийняв.
— Дякую, — автоматично сказав Мікаель.
Мартін Ванґер знову засміявся:
— От бачиш. Ти вже почав пристосовуватися до принципів покірливості. Я тримаю твоє життя в своїх руках, Мікаелю. Ти знаєш, що я можу вбити тебе будь-якої миті. Ти благав мене трохи поліпшити якість твого життя і вдався для цього до раціонального аргументу, додавши трохи лестощів. І дістав винагороду.
Мікаель згідливо кивнув. Його серце калатало майже нестерпимо.
О чверть на дванадцяту Лісбет Саландер, перегортаючи сторінки, пила воду зі своєї пластикової пляшки. На відміну від Мікаеля вона не похлинулася, а лише витріщила очі, виявивши ще одну прив’язку.
Клац!
Протягом двох годин вона переривала журнали, призначені для персоналу концерну «Ванґер» в усіх кінцях світу. Головний журнал називався просто «Інформація про підприємство» і був прикрашений логотипом концерну — розмаюваним вітром шведським прапором на флагштоку у вигляді стріли. Журнал був явно випущений рекламним відділом штабу концерну і вселяв співробітникам переконання, що всі вони є членами однієї великої родини.
Під час спортивних канікул, у лютому 1967 року, Хенрік Ванґер зробив широкий жест, запросивши п'ятдесят службовців головного офісу поїхати з сім ями на тиждень покататись на лижах до Хер’єдалена.[58] Це було знаком вдячності за виконану роботу, позаяк у попередньому році концерн добився рекордного результату. Групу супроводжував співробітник PR-відділу, котрий підготував репортаж із знятої для співробітників лижної бази.
Багато знімків із забавними підписами було зроблено під час катання з гори. Декілька штук зафіксувало вечірку в барі, де веселі, рум’яні від морозу співробітники піднімали перший або вже другий кухоль пива. Дві фотографії були зняті під час маленьких зборів, де Хенрік Ванґер оголосив сорокаоднолітню службовку офісу Уллу-Брітт Муґрен «Кращим співробітником року». Їй вручили премію в п’ятсот крон і скляну вазу.
Вручення премії відбулося на терасі готелю, вочевидь безпосередньо перед тим, як народ збирався знову рвонути в гори. На фотографії можна було побачити людей з двадцять.
З правого краю, прямо за Хенріком Ванґером, стояв чоловік зі світлим чубом. На ньому була темна стьобана куртка, виразно виділялися вставки на плечах. Позаяк журнал був чорно-білим, кольори залишалися таємницею, але Лісбет Саландер ладна була битися навзаклад, що плечі червоні.
Підпис під фотографією пояснював ситуацію:
«Крайній праворуч — дев’ятнадцятилітній Мартін Ванґер, який зараз вчиться в Уппсалі. Про нього вже говорять як про надію концерну».
— Ага, попався! — тихо сказала Лісбет Саландер.
Вона погасила настільну лампу і залишила журнали розкиданими по столу — цій суці Буділь Ліндґрен буде завтра чим зайнятися.
На стоянку Лісбет вийшла через бічні двері. На півдорозі до мотоцикла вона пригадала, що обіцяла повідомити охоронцеві, коли йтиме. Вона зупинилася і оглянула стоянку. Охоронець сидів з другого боку будівлі, а отже, назад їй доведеться йти навколо будинку.
«Наплювати», — вирішила вона.
Підійшовши до мотоцикла, вона увімкнула мобільний телефон і набрала номер Мікаеля. Її повідомили, що абонент за межами досяжності. Зате вона виявила, що Мікаель намагався телефонувати їй не менше тринадцяти разів між пів на четверту і дев’ятою. Останні дві години він не дзвонив.
Вона набрала номер стаціонарного телефону гостьового будиночка, але ніхто не відповів. Вона насупила брови, пристебнула сумку з комп’ютером, наділа шолом і завела мотоцикл. Шлях від головного офісу біля в’їзду в промисловий район Хедестада до острова забрав десять хвилин. На кухні горіло світло, але в будинку було порожньо.
Лісбет Саландер вийшла на вулицю і роззирнулася. Першою її думкою було, що Мікаель подався до Дірка Фруде, але вже з моста вона змогла переконатися в тому, що в будинку Фруде, по той бік води, світло погашене. Вона подивилася на годинник: за двадцять хвилин дванадцята.
58
Північно-західна провінція Швеції.