Чоловіки, що ненавидять жінок
- Автор: Ларссон Стиг
- Серия: Millennium #1
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-5354-1
- Переводчик: В. М. Верховень
- Жанр: Маньяки
Электронная книга - «Чоловіки, що ненавидять жінок». Краткое содержание книги:
Сорок років загадка зникнення юної родички не дає спокою промисловому магнату, й він здійснює останню у своєму житті спробу — доручає розшук зниклої журналісту Мікаелю Блумквісту. Той береться за безнадійну справу скоріше для того, щоб відволіктися від власних неприємностей, але невдовзі розуміє: за фасадом ідилічно мирного містечка криється справжнє пекло — протягом десятиліть хтось катує та вбиває жінок. До Блумквіста приєднується Лісбет Саландер — геніальна (чи божевільна?) дівчина-хакер, чиє минуле також сповнене гірких таємниць.
Мікаель як і раніше боровся з кайданками: його руки так заніміли, що він не міг взяти ключа. Лісбет розстебнула йому кайданки і потримала за руки, поки кров у кистях знову не почала циркулювати.
— Мартін? — хрипким голосом запитав Мікаель.
— Мертвий. Він спрямував машину просто у вантажівку на швидкості півтори сотні кілометрів на годину, за кілька кілометрів на південь по Е-4.
Мікаель нерозуміюче втупився в неї: її не було всього декілька хвилин.
— Ми повинні… зателефонувати до поліції, — прохрипів він і раптом дуже закашлявся.
— Навіщо? — поцікавилася Лісбет Саландер.
Протягом десяти хвилин Мікаель ніяк не міг підвестися. Він голяка сидів на підлозі, прихилившись до стіни. Помасажувавши шию, він підняв невправними пальцями пляшку з водою. Лісбет терпляче чекала, поки він знову зможе рухатися, а тим часом міркувала.
— Одягайся.
Обривками Мікаелевої футболки вона стерла відбитки пальців з кайданків, ножа і ключки для гольфа. Пластикову пляшку вона забрала з собою.
— Що ти робиш?
— Одягайся. Вже світає. Поквапся.
Мікаель звівся на неслухняні ноги і заледве натягнув труси й джинси, потім абияк вліз у кросівки. Лісбет засунула його шкарпетки в кишеню куртки і зупинила його:
— Пригадай, що ти чіпав у цьому підвалі?
Мікаель роззирнувся, намагаючись пригадати, і нарешті сказав, що не торкався ні до чого, окрім дверей і ключів. Лісбет знайшла ключі в піджакові Мартіна Ванґера, який той почепив на стілець. Вона ретельно обтерла ручку дверей і вимикач та погасила світло. Потім провела Мікаеля вгору сходами і попросила зачекати, доки вона покладе на місце ключку. Коли вона повернулася, у неї в руках була темна футболка, що належала Мартінові Ванґеру:
— Надінь. Я не хочу, щоб хто-небудь бачив, що ти розгулюєш ночами напівголий.
Мікаель усвідомив, що перебуває в шоковому стані. Лісбет командувала, а він безвольно виконував її розпорядження.
Вона вивела його з будинку Мартіна Ванґера і підтримувала всю дорогу. Як тільки вони переступили поріг свого будиночка, Лісбет попередила Мікаеля:
— Якщо хтось нас бачив і запитає, що це ми вночі робили, то ми ходили гуляти на мис і займалися там сексом.
— Лісбет, я не можу…
— Йди в душ. Зараз же.
Вона допомогла йому роздягтися і відправила в ванну. Потім поставила кавник і швиденько зробила з півдюжини товстих бутербродів із сиром, печінковим паштетом та солоним огірком. Коли Мікаель, накульгуючи, повернувся в кімнату, Лісбет сиділа і напружено роздумувала. Вона оглянула синці й подряпини у нього на тілі. Від зашморгу навколо всієї шиї залишився темно-червоний слід, а з лівого боку до того ж виднілася кривава відмітина від ножа.
— Ну ж бо, — сказала Лісбет. — Лягай у ліжко.
Вона принесла пластир і наклала на рану компрес.
Потім налила йому кави і простягнула бутерброд.
— Я не голодний, — відказав Мікаель.
— Їж, — скомандувала Лісбет Саландер і відкусила великий шматок бутерброда з сиром.
Мікаель на секунду заплющив очі. Потім сів і теж відкусив від бутерброда. Горло боліло так сильно, що ковтати було вкрай важко.
Лісбет зняла шкіряну куртку і принесла з несесера баночку бальзаму.
— Хай кава поки що остигне, а ти лягай на живіт.
Протягом п’яти хвилин вона масажувала йому спину і натирала його лініментом. Потім перевернула його і зробила те ж саме спереду.
— У тебе через деякий час з’являться добрячі синяки.
— Лісбет, нам треба зателефонувати до поліції.
— Ні, — відповіла вона з такою гарячковістю в голосі, що Мікаель здивовано розплющив очі і подивився на неї. — Якщо ти зателефонуєш до поліції, я поїду геть. Я не хочу мати до цього ніякого відношення. Мартін Ванґер мертвий, загинув в автокатастрофі. У машині він був сам. Є свідки. Хай поліція або хтось інший знаходить його прокляту нору тортур. Ми з тобою так само нічого про неї не знаємо, як і всі решта.
— Чому?
Вона ніби не помітила питання і помасажувала йому ниючий пах.
— Лісбет, ми не можемо просто…
— Якщо нитимеш, я відтягну тебе назад у Мартінове лігво і знову посаджу на ланцюг.
Поки вона говорила, Мікаель заснув, так раптово, ніби знепритомнів.
Розділ 25
Близько п’ятої години ранку Мікаель здригнувся, прокинувся і відразу ж почав шкребти шию, щоб стягнути зашморг. Лісбет зайшла в спальню і схопила його за руки, не даючи ворушитися. Він розплющив очі і подивився на неї неуважним поглядом.