Чоловіки, що ненавидять жінок
- Автор: Ларссон Стиг
- Серия: Millennium #1
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-5354-1
- Переводчик: В. М. Верховень
- Жанр: Маньяки
Электронная книга - «Чоловіки, що ненавидять жінок». Краткое содержание книги:
Сорок років загадка зникнення юної родички не дає спокою промисловому магнату, й він здійснює останню у своєму житті спробу — доручає розшук зниклої журналісту Мікаелю Блумквісту. Той береться за безнадійну справу скоріше для того, щоб відволіктися від власних неприємностей, але невдовзі розуміє: за фасадом ідилічно мирного містечка криється справжнє пекло — протягом десятиліть хтось катує та вбиває жінок. До Блумквіста приєднується Лісбет Саландер — геніальна (чи божевільна?) дівчина-хакер, чиє минуле також сповнене гірких таємниць.
Він відімкнув шафу, дістав вузький шкіряний ремінь і начепив його, немов зашморг, Мікаелеві на шию. Потім відщепнув ланцюг, яким Мікаель був прив'язаний до підлоги, підняв його на ноги і штовхнув до стіни. Він протягнув ремінь у кільце над головою Мікаеля і затягнув так, що тому довелося стати навшпиньки.
— Не дуже туго? Дихати можеш? — Він ослабив ремінь на якийсь сантиметр і пристебнув його кінець до стіни. — Я не хочу, щоб ти відразу задихнувся.
Зашморг так сильно врізався Мікаелеві в горло, що він не мав сили що-небудь відповісти. Мартін Ванґер його уважно оглянув.
Враз він розстебнув на Мікаелеві штани і стягнув їх разом з трусами. Коли він стягував штани, Мікаель на мить втратив точку опертя і повис на зашморгу, але потім його пальці знов торкнулися підлоги. Мартін Ванґер пішов до шафи і приніс ножиці. Він розрізав футболку бранця і кинув обрізки в купу. Потім став трохи віддалік і оглянув свою жертву.
— Хлопців у мене тут ще не було, — сказав Мартін Ванґер серйозним голосом. — Я ніколи не торкався до іншого чоловіка… за винятком батька. Це було моїм обов'язком.
У скронях у Мікаеля гупало. Він не міг перенести вагу тіла на ступні, не задушившись. Він спробував ухопитися пальцями за бетонну стіну позаду, але зачепитися було ні за що.
— Пора, — сказав Мартін Ванґер.
Він поклав руку на ремінь і натиснув. Мікаель відчув, як зашморг відразу ж глибше уп’явся йому в горло.
— Мене завжди цікавило, які чоловіки на смак.
Він натиснув на ремінь дужче і, несподівано нагнувшись, поцілував Мікаеля в губи. І тієї ж самої миті в кімнаті пролунав холодний голос:
— Ей ти, козел поганий, у вашій глушині в мене на ці речі монополія.
Мікаель чув голос Лісбет крізь червоний туман. Йому вдалося сфокусувати погляд і розгледіти її в дверях. Вона дивилася на Мартіна Ванґера без жодного виразу.
— Ні… тікай, — прохрипів Мікаель.
Обличчя Мартіна Ванґера Мікаель не бачив, але він зміг майже фізично відчути його шок, коли той обернувся. На секунду час зупинився. Потім Мартін Ванґер потягнувся за пістолетом, який залишив на табуреті.
Лісбет Саландер зробила три швидкі кроки вперед і змахнула ключкою для гольфа, яку ховала збоку. Описавши велику дугу, та влучила Мартінові Ванґеру у ключицю, ближче до плеча. Удар був такої страшенної сили, що Мікаель почув хрускіт зламаної кістки. Мартін Ванґер завив.
— Тобі подобаються больові відчуття? — спитала Лісбет Саландер.
Голос її був жорстким, як наждачний папір. Мікаелеві ніколи в житті не забути її обличчя, коли вона перейшла в наступ, вишкіривши зуби, наче дикий звір. Очі її сипали чорними чортами, рухи були стрімкими, як у павука, націленого на здобич. Вона знову змахнула ключкою, і наступний удар припав Мартінові Ванґеру по ребрах.
Він наштовхнувся на стілець і впав. Пістолет покотився на підлогу до ніг Лісбет, і вона відіпхнула його ногою подалі від Мартіна.
Потім вона вдарила втретє, у той момент, коли Мартін Ванґер намагався звестися на ноги. З гучним ляском ключка обрушилася на його стегно, і з горла Мартіна Ванґера вирвався страхітливий крик. Четвертий удар влучив йому в лопатку.
— Ліс…бет, — прохрипів Мікаель.
Він починав утрачати притомність, і біль у скронях ставав уже майже нестерпним.
Лісбет обернулась до нього і побачила, що в нього обличчя кольору помідора, очі дико витріщені, а язик починає вивалюватися з рота.
Вона швидко роззирнулась і побачила на підлозі ніж. Потім кинула погляд на Мартіна Ванґера — той підвівся на коліна і намагався відповзти подалі від неї, рука його безпомічно теліпалася. У найближчі секунди жодних проблем від нього чекати не слід було. Вона кинула ключку і принесла ножа. У нього був гострий кінець, але тупе лезо. Лісбет стала навшпиньки і заходилася гарячково перепилювати ремінь. За кілька секунд Мікаель нарешті повалився на підлогу, проте зашморг навколо його шиї затягнувся.
Лісбет Саландер кинула ще один погляд на Мартіна Ванґера. Той звівся на ноги, але стояв, зігнувшись у попереку. Вирішивши, що він поки безпечний, Лісбет обернулася до Мікаеля і спробувала засунути пальці під зашморг. Різати вона спершу не наважувалась, але потім засунула кінчик ножа і, намагаючись ослабити петлю, подряпала Мікаелеві шию. Кінець кінцем зашморг піддався, і Мікаель кілька разів хрипко вдихнув.
Протягом короткої миті Мікаель переживав невимовне почуття: його тіло возз’єднувалося з душею. Зір неймовірно загострився, так що він міг розрізнити в кімнаті кожну порошинку. Звук кожного вдиху в цій кімнаті чи шурхотіння одягу доносилися так ясно, немов лунали з навушників, а ще він відчував запах шкіряної куртки і поту Лісбет Саландер. Потім, коли кров почала приливати до голови і його обличчя знов набуло нормального кольору, ілюзія розвіялася.