Чоловіки, що ненавидять жінок
- Автор: Ларссон Стиг
- Серия: Millennium #1
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-5354-1
- Переводчик: В. М. Верховень
- Жанр: Маньяки
Электронная книга - «Чоловіки, що ненавидять жінок». Краткое содержание книги:
Сорок років загадка зникнення юної родички не дає спокою промисловому магнату, й він здійснює останню у своєму житті спробу — доручає розшук зниклої журналісту Мікаелю Блумквісту. Той береться за безнадійну справу скоріше для того, щоб відволіктися від власних неприємностей, але невдовзі розуміє: за фасадом ідилічно мирного містечка криється справжнє пекло — протягом десятиліть хтось катує та вбиває жінок. До Блумквіста приєднується Лісбет Саландер — геніальна (чи божевільна?) дівчина-хакер, чиє минуле також сповнене гірких таємниць.
— Я не знав, що ти граєш у гольф, — пробурмотів він і знову заплющив очі.
Вона посиділа біля нього кілька хвилин, поки не переконалася, що він знову заснув. Поки він спав, Лісбет знову побувала в підвалі Мартіна Ванґера і обстежила місце злочину. Крім знарядь для тортур вона знайшла велике зібрання порнографічних журналів зі сценами насильства та безліч поляроїдних знімків, уклеєних в альбоми.
Ніякого щоденника там не було, зате вона наткнулася на дві папки формату А-4 з паспортними фотографіями і записаними від руки даними жінок. Лісбет забрала папки із собою, поклавши їх в нейлонову сумку разом з ноутбуком Мартіна Ванґера, який знайшла на столі в холі, поверхом вище. Коли Мікаель знову заснув, вона продовжила вивчати свій добуток. Годинник показував початок сьомої, коли вона вимкнула ноутбук, закурила сигарету і задумливо прикусила нижню губу.
Разом з Мікаелем Блумквістом вона включилася в пошуки того, кого вони вважали серійним убивцею з далекого минулого. Але знайшли вони щось інше. Лісбет заледве могла собі уявити ті жахіття, які, мабуть, розігрувалися в підвалі Мартіна Ванґера, прямо посеред добре організованої ідилії.
Вона спробувала зрозуміти.
Мартін Ванґер убивав жінок з 60-х років, приблизно по одній або дві на рік упродовж останніх п’ятнадцяти років. Убивав настільки тихо і так добре все продумавши, що ніхто навіть не підозрював про наявність серійного вбивці. Як же йому це вдавалося?
Папки частково давали відповідь на це питання.
Його жертвами ставали непомітні жінки, часто іммігрантки, що відносно недавно приїхали і не мали друзів та знайомих у Швеції. Серед жертв були також повії і соціально незахищені жінки, які зловживали алкоголем і наркотиками або мали інші проблеми.
Вивчаючи психологію сексуального садизму, Лісбет Саландер дізналася, що подібні вбивці охоче колекціонують якісь речі своїх жертв, використовують їх як сувеніри, що допомагають їм пригадати і знову частково пережити колишню насолоду. Мартін Ванґер з цією метою вів цілу книгу смерті. Він акуратно заносив свої жертви до каталогу і виставляв їм оцінки, коментував і описував їхні страждання, фіксував те, що діялося, на відеофільмах і фотографіях.
Його метою були насильство і вбивство, проте Лісбет прийшла до висновку, що насправді головним інтересом Мартіна Ванґера було полювання. У себе в ноутбуці він створив базу даних, що включала сотні жінок. Серед них зустрічалися службовки концерну, офіціантки ресторанів, які він часто відвідував, адміністраторки готелів, персонал страхової каси, секретарки знайомих по бізнесу та багато інших. Здавалося, Мартін Ванґер реєстрував і вивчав буквально кожну жінку, що траплялась йому.
Він убив тільки маленький відсоток цих жінок, але всі жінки, що опинялися поблизу від нього, ставали потенційними жертвами — він заносив їх до бази даних і вивчав. Вивчення мало характер пристрасного хобі, якому він, очевидно, приділяв силу-силенну годин, ставлячи собі питання: вона заміжня чи одиначка? У неї є діти і сім'я? Де вона працює? Де живе? Якою їздить машиною? Яка в неї освіта? Колір волосся? Колір шкіри? Форми тіла?
Лісбет дійшла висновку, що збирання особистих даних про кандидаток в майбутні жертви, безперечно, було важливою складовою сексуальних фантазій Мартіна Ванґера. Він був перш за все мисливцем, а вже потім убивцею.
Закінчивши читати, Лісбет виявила в одній з папок маленький конверт і витягла два вицвілі поляроїдні знімки. На першому знімку за столом сиділа темноволоса дівчина, одягнена тільки в темні брюки; верхня частина тіла з маленькими задертими вгору грудьми була оголена. Дівчина відвернула обличчя від камери і якраз збиралася підняти руку, щоб захиститися, ніби фотограф вийняв апарат несподівано для неї. На другому знімку вона була вже повністю гола і лежала голічерева на ліжку з блакитним покривалом, знов-таки відвернувшись від камери.
Лісбет сунула конверт з фотографіями в кишеню куртки. Потім віднесла папки до залізної грубки і тернула сірником.
Коли все згоріло, вона поворушила попіл. Затим вона, незважаючи на заливний дощ, зробила коротку прогулянку і потихеньку втопила ноутбук Мартіна Ванґера під мостом.
Коли о пів на восьму ранку Дірк Фруде широко розчинив двері, Лісбет сиділа за кухонним столом, курила сигарету і пила каву. Обличчя адвоката було попелясто-сірим, і весь вигляд свідчив про те, що розбудила його страшна звістка.
— Де Мікаель? — спитав він.
— Ще спить.