Чоловіки, що ненавидять жінок
- Автор: Ларссон Стиг
- Серия: Millennium #1
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-5354-1
- Переводчик: В. М. Верховень
- Жанр: Маньяки
Электронная книга - «Чоловіки, що ненавидять жінок». Краткое содержание книги:
Сорок років загадка зникнення юної родички не дає спокою промисловому магнату, й він здійснює останню у своєму житті спробу — доручає розшук зниклої журналісту Мікаелю Блумквісту. Той береться за безнадійну справу скоріше для того, щоб відволіктися від власних неприємностей, але невдовзі розуміє: за фасадом ідилічно мирного містечка криється справжнє пекло — протягом десятиліть хтось катує та вбиває жінок. До Блумквіста приєднується Лісбет Саландер — геніальна (чи божевільна?) дівчина-хакер, чиє минуле також сповнене гірких таємниць.
— Можна мені води? — спитав Мікаель.
Мартін Ванґер нахилився і щедро дав йому напитися з шийки. Мікаель жадібно ковтав.
— Дякую.
— Все такий же шанобливий, Калле Блумквіст.
— Навіщо було так бити? — спитав Мікаель.
— Ти мене дуже розсердив. І заслужив покарання. Чому ти не поїхав додому? Адже ти був потрібний у «Міленіумі». Я говорив серйозно — ми могли б перетворити його на великий журнал і співпрацювати багато років.
Мікаель скорчив гримасу і спробував надати тілові зручнішої пози. Він був беззахисний і нічого не міг удіяти — тільки говорити.
— Гадаю, ти вважаєш, що цей шанс уже згаяно, — сказав Мікаель.
Мартін Ванґер засміявся.
— Мені шкода, Мікаелю. Але ти, звичайно, розумієш, що тобі доведеться вмерти тут.
Мікаель кивнув головою.
— Як, чорт забирай, ви на мене вийшли, ти і ця анорексичка, яку ти залучив до цієї справи?
— Ти збрехав про те, що робив у день зникнення Харієт. Я можу довести, що ти був у Хедестаді під час карнавальної ходи. Тебе сфотографували, коли ти стояв і дивився на Харієт.
— По це ти і їздив у Нуршьо?
— Так, щоб забрати знімок. Його зробила пара, яка випадково опинилася в Хедестаді. Вони там просто ненадовго зупинялися.
Мартін Ванґер похитав головою.
— Чорт забирай, це брехня, — сказав він.
Мікаель задумався, що б йому таке сказати, аби завадити страті чи бодай відстрочити її.
— Де цей знімок зараз?
— Негатив? Лежить у моєму сейфі в банку, тут, у Хедестаді… ти ж бо не знав, що я завів собі банківський сейф? — Мікаель безсоромно брехав. — Копії є в різних місцях. У наших з Лісбет комп’ютерах, на сервері «Міленіуму» і на сервері «Мілтон сек’юриті», де працює Лісбет.
Мартін Ванґер виждав, намагаючись зрозуміти, блефує Мікаель чи ні.
— Як багато знає Саландер?
Мікаель завагався. Лісбет Саландер була наразі його єдиною надією на порятунок. Що вона робитиме, коли повернеться додому і виявить, що він зник? Він поклав фатальний знімок Мартіна Ванґера на кухонний стіл. Чи зрозуміє вона? Чи вдарить на сполох? Вона не з тих, хто телефонує до поліції. Найжахливіше — це якщо вона піде до Мартіна, подзвонить у двері і зажадає пояснень, де Мікаель.
— Відповідай, — мовив Мартін Ванґер крижаним голосом.
— Я думаю. Лісбет знає приблизно стільки ж, скільки і я, можливо, навіть більше. Так, швидше за все, більше. Вона кмітлива. Наприклад, Лену Андерссон долучила до цієї справи вона.
— Лену Андерссон? — Мартін Ванґер був явно збентежений.
— Сімнадцятилітню дівчину, яку ти замучив до смерті в Уппсалі в лютому шістдесят шостого року. Не кажи, що ти її забув.
Погляд Мартіна Ванґера прояснився, на обличчі відбилося потрясіння, вперше за цей вечір. Він і в думці не мав, що хтось розкопає той випадок, — Лена Андерссон не згадувалася в телефонній книжці Харієт.
— Мартіне, — сказав Мікаель найтвердішим голосом, на який був здатний. — Мартіне, все кінчено. Мене ти можеш убити, але для тебе все кінчено. Дуже багато людей уже в курсі, і цього разу ти попався.
Мартін Ванґер зірвався на рівні і знову почав ходити по кімнаті. Раптом він ударив кулаком у стіну.
«Я мушу пам’ятати, що в нього мізки звихнуті, — нагадав собі Мікаель. — Кішка. Він міг принести кішку сюди, але подався з нею до сімейного склепу. Він діє не найраціональнішим чином».
Мартін Ванґер обернувся до нього:
— Я думаю, ти брешеш. Що-небудь знаєте тільки ви із Саландер. Ви ні з ким не говорили, інакше поліція вже була б тут. Одна гарна пожежа в гостьовому будиночку — і ніяких доказів не залишиться.
— А якщо ти помиляєшся?
Мартін раптом посміхнувся:
— Якщо я помиляюся, тоді це справді кінець. Але я так не думаю. Я ставлю на те, що ти блефуєш. А який у мене вибір? — Він задумався. — Слабкою ланкою є тільки ця чортова сучка. Мені необхідно її знайти.
— Вона вдень поїхала до Стокгольма.
Мартін Ванґер засміявся:
— Он як. Чому ж вона у такому разі просиділа весь вечір в архіві концерну?
Серце в Мікаеля закалатало з подвоєною частотою.
«Він знав. Він весь час знав».
— Правильно. Вона збиралася зайти до архіву, а потім їхати до Стокгольма, — відповів Мікаель якомога спокійніше. — Я не думав, що вона так надовго затримається.
— Кінчай. Завідувачка архіву повідомила мені, що Дірк Фруде дозволив Саландер сидіти там скільки завгодно. Це означає, що вночі вона повернеться додому. Охоронець має зателефонувати мені, коли вона вийде з офісу.