Рукопис, знайдений у Сараґосі

— Сеньйоре дон Лопес, — сказав ненависний мені Бускерос, — бачиш, що цього разу тобі без мене не обійтися. Ти ж погодишся, що кожна така справа за самою своєю природою неначе для мене й придумана. Я завжди вважав, що тобі страшенно пощастило, коли ти зумів завоювати мою дружбу, але сьогодні ти більше, ніж коли-будь, пізнаєш її ціну. Присягаюся моїм заступником святим Рохом, що якби ти дозволив мені закінчити мою історію, то побачив би, що я зробив для герцоґа Аркоса, але ти перервав мене, та ще й так раптово. А зрештою, я не скаржуся, бо рана, яку я тобі завдав, дозволила мені дати нові докази моєї тобі відданості. А зараз, сеньйоре дон Лопес, благаю тебе лиш про одну милість: ні в що не втручайся, поки не надійде вирішальна мить. А тим часом — жодних балачок, жодних запитань! Вір мені, сеньйоре дон Лопес, вір мені!

Сказавши це, Бускерос вийшов до другої кімнати з довіреним слугою сеньйорити Моро. Бони там довго один з одним шепталися, нарешті Бускерос повернувся сам, маючи в руці свого роду схему із зображеною на ній вуличкою Авґустинців.

— Оце, — сказав він, — кінець вулиці, яка веде до домініканців. Там стоятиме слуга сеньйорити Моро з двома людьми, за яких він поручився. Я сховаюся на протилежному кінці вулиці з кількома вірними товаришами, які є й твоїми друзями, сеньйоре Лопес. Ні, ні — я помилився, їх буде тільки двоє, решта залишиться біля задніх дверей, у засідці на людей Санта-Маури.

Я вважав, що ці плани дають і мені право висловити свою думку. Я хотів довідатися, що весь цей час робитиму, але Бускерос різко перебив мене, сказавши:

— Жодних балачок, дон Лопес, жодних запитань! Так ми домовлялися; якщо ти про це забув, то я добре пам’ятаю.

До кінця дня Бускерос весь час приходив і відходив. Увечері діялося те саме; то сусідній будинок був надто освітлений, то на вулиці з’явилися якісь підозрілі люди або не були ще подані умовні знаки. Часом Бускерос приходив сам, іншим разом присилав зі звісткою одного зі своїх довірених людей. Нарешті він прийшов по мене й примусив іти за ним. Можеш уявити собі, як у мене калатало серце. Думка, що я порушую батькові накази, зумовила мою розгубленість, але кохання брало гору над усіма іншими почуттями.

Бускерос, входячи у вуличку Авґустинців, показав мені своїх вартових і дав їм гасло.

— Якщо тут проходитиме хтось чужий, — сказав він мені, — мої друзі зроблять вигляд, що сваряться, тому він, хочеш не хочеш, вимушений буде повернути назад. А зараз, — додав він, — ми вже на місці. Ось драбина, щоб ти видерся нагору. Бачиш, як вона міцно спирається на стіну. Я слідкуватиму за знаками, а як тільки плесну в долоні, починай підніматися.