Рукопис, знайдений у Сараґосі

Сорока ніколи не покидає свого гнізда, поки не буде певна, що поблизу немає жодної людини. Якось захотіли переконатися в масштабах її розуму. П’ятеро стрільців увійшли в криївку, потім один за другим вийшли, і сорока не покинула гнізда, поки не побачила, що виходить п’ятий. Коли стрільці прийшли вшістьох чи усімох, сорока не могла їх порахувати або летіла геть після п’ятого, тому дехто вирішив, що сорока вміє рахувати до п’яти. Вони помилялися; сорока зберегла збірний образ п’ятьох людей, а зовсім не полічила їх. Рахувати — це відривати число від речі. Ми часом бачимо шахраїв, які показують маленьких поні, що вдаряють ногою стільки разів, скільки пік або треф є на карті, але то лиш кивок господаря спонукає їх бити ногою. Тварини не мають ніякого поняття про рахування, і цю абстракцію, найпростішу з усіх, можна вважати межею їхнього розуму.

Однак немає сумніву, що розум у тварин часто наближається до нашого. Пес легко пізнає господаря дому і відрізняє його приятелів від чужих; перших він любить, других ледь що терпить. Він ненавидить людей недобрих, бентежиться, крутиться, непокоїться. Він чекає покарання і соромиться, якщо впіймати його на чомусь недозволеному. Пліній розповідає, як слонів навчили танцювати і потім бачили, як вони при світлі місяця повторювали урок.

Розум тварин дивує нас, але завжди стосується одиничних випадків. Тварини виконують накази, які їм дають, уникають заборонених речей, як, зрештою, всього, що могло би принести їм шкоду, зате вони не здатні витворити у себе загальне поняття про добро за допомогою окремого поняття про той чи інший вчинок. Вони не можуть оцінити своїх вчинків, не можуть їх розділити на добрі й погані; ця абстракція значно важча від абстракції чисел, оскільки ж вони не здатні зробити меншого, то немає причин для того, щоб вони змогли спромогтися на більше.

Сумління є великою мірою людським витвором, бо те, що в одній країні вважається добрим, у другій сприймається як погане. Проте в цілому сумління вказує на те, що процес абстрагування в той чи інший спосіб позначив щось як добре чи погане. Тварини не здатні на таке абстрагування, тому не мають сумління, не можуть іти за його голосом, а отже не заслуговують ні винагороди, ні кари, хіба що таких, які їм визначені задля нашої, а ніяк не їхньої користі.

З цього ми бачимо, що людина є єдиною в своєму роді на землі, на якій усе інше входить у загальну систему. Тільки людина може предметом своїх роздумів зробити власні думки, тільки вона може абстрагувати й узагальнювати ті чи інші властивості. А тим самим вона здатна творити добрі діла чи кривдити, бо абстрагування, узагальнення, а також розрізнення добра і зла сформували в ній сумління.