Рукопис, знайдений у Сараґосі

Теолог твердить, що Бог є творцем християнської релігії, філософ також — оскільки все, що діється, відбувається з волі божої; однак теолог спирається при цьому на чудеса, які є винятками з загальних законів природи і саме цим не подобаються філософу. Останній, як дослідник природи, схильний думати, що Бог, творець нашої святої релігії, хотів її утвердити за допомогою засобів, доступних людині, які не порушують загальних законів, що правлять духовним і матеріальним світом.

Тут різниця ще не дуже велика, однак дослідник природи прагне ввести ще одну тонку відмінність. Він говорить теологу: «Ті, котрі бачили чудеса на власні очі, легко могли в них повірити. Для тебе, народженого на вісімнадцять століть пізніше, віра є заслугою, а якщо віра є заслугою, то твою віру можна вважати однаково випробуваною як у випадку, якщо ті чудеса справді мали місце, так і тоді, якщо це тільки освячена традиція сповістила їх тобі. А якщо віру в обох цих випадках можна вважати однаково випробуваною, то й заслуга має бути однаковою».

Тут теолог переходить у наступ і говорить досліднику природи: «А хто тобі відкрив закони природи? Звідки ти знаєш, що чудеса, замість бути винятками, не є радше проявами невідомих тобі явищ? Ти ж не можеш сказати, що точно знаєш закони природи, які протиставляєш установленням релігії. Промені свого погляду ти пояснюєш законами оптики; яким же чином вони, проникаючи повсюди і ні на що не наштовхуючись, зустрівши раптом дзеркало, повертаються, неначе відбилися від якогось пружного тіла? Звуки також відбиваються, а луна є їхнім образом; з певним наближенням до них можна застосувати ті ж закони, що й до променів світла, хоча вони й мають радше умовний характер, тоді як промені світла здаються нам тілами. Але ти цього не знаєш, бо, по суті, не знаєш нічого».

Дослідник природи повинен визнати, що нічого не знає, однак додає: «Якщо я не в змозі визначити чуда, то ти, в свою чергу, сеньйоре теолог, не маєш права відкидати свідчення отців церкви, які визнають, що наші догмати й таємниці існували вже в дохристиянських релігіях. Оскільки ж вони не увійшли в ті попередні релігії за допомогою об’явлення, то ти мусиш наблизитися до моєї думки й визнати, що ті самі догмати можна було сформулювати й без допомоги чудес. Зрештою, — говорить дослідник, — якщо ти хочеш, аби я тобі відверто сказав, що думаю про походження християнства, то прошу послухати: храми древніх були просто бойнями, їхні боги — безсоромними розпусниками, але в певних громадах побожних людей панували значно чистіші засади і приносилися менш відразливі жертви. Філософи позначали божество іменем «Теос», не називаючи ні Юпітера, ні Сатурна. Рим тоді підкорював землю й залучав її до своїх паскудств. У Палестині з’явився учитель Божий, почав навчати любити ближнього, зневажати багатства, прощати кривди, коритися волі Батька, який на небі. За життя за ним ішли прості люди. Після його смерті вони поєдналися з людьми просвіченими й вибрали з поганських обрядів те, що найбільше відповідало новій вірі. Нарешті отці церкви звернулися з амвонів з блискучими проповідями, значно переконливішими від тих, які досі лунали з трибун. Таким чином, за допомогою явно людських засобів християнство утворилося з того, що було найчистішим у релігіях поган і євреїв.