Рукопис, знайдений у Сараґосі
- Автор: Потоцкий Ян
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Піраміда
- ISBN: 978-966-441-411-8
- Переводчик: Виктор Дмитрук
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Рукопис, знайдений у Сараґосі». Краткое содержание книги:
Мати виховувала мене в строгості, і я знала, що не слід приймати від незнайомих подарунки, але певні міркування, які в мене тоді з’явилися і яких я зараз уже не пам’ятаю, зумовили, що я взяла перстень. Тим часом мати повернулася з серветками, а сестра — з ложками. Незнайома сеньйора була дуже люб’язною того вечора, і ми всі розійшлися задоволені зустріччю. На другий день, як і в усі наступні, привабний юнак не з’являвся більше під моїми вікнами. Мабуть, поїхав одружуватися з герцоґинею Аркос.
Першої ж неділі після цього випадку я подумала, що рано чи пізно в мене побачать перстень, тож, будучи в костелі, я вдала, що знайшла його під ногами, і показала матері, яка заявила, що це, без сумніву, кусок скла в латунній оправі, однак звеліла мені сховати його до кишені. Ювелір мешкав по сусідству, ми показали йому перстень, він оцінив його у вісім тисяч пістолів. Мати була щаслива, почувши таку велику ціну; вона тут же заявила, що найкраще було б пожертвувати його святому Антонію Падуанському як особливому опікуну нашої родини, але, з іншого боку, сума від продажу дозволила б забезпечити посагом мене і мою сестру.
— Вибач мені, дорога матусю, — відповіла я, — але спершу добре було б оголосити, що ми знайшли перстень, не називаючи його вартості. Якщо власник з’явиться, ми віддамо йому пропажу, якщо ж ні — то моя сестра, як і святий Антоній Падуанський, не мають на нього ніяких прав, бо це я знайшла перстень, і тільки мені він належить.
Мати на це нічого не відповіла.
В Саламанці було оголошено, що знайшовся перстень, однак вартість його не сповіщалася; і, як ти можеш легко здогадатися, ніхто не зголосився.
Юнак, від якого я дістала такий коштовний подарунок, справив на мене велике враження, і я цілий тиждень не показувалася у вікні. Однак природні схильності взяли гору, я повернулася до давніх звичок і, як і раніше, проводила цілі дні, виглядаючи на вулицю.
Кам’яну лавку, на якій часто сидів молодий герцоґ, уже займав якийсь товстий пан, спокійний і врівноважений на вигляд. Він побачив мене у вікні, і мені здалося, що його мій вигляд зовсім не тішить. Він відвернувся, але його, видно, продовжувала дратувати моя присутність, бо хоча він і не бачив мене, але часто неспокійно озирався. Незабаром він пішов, поглядом показуючи мені все те обурення, яке викликала в нього моя цікавість, але наступного дня повернувся й повторив усі свої дивацтва. Так він щодня приходив і відходив, аж нарешті після двох місяців такої біганини зажадав моєї руки.
Мати сказала, що непросто дочекатися більш вигідного шлюбу, і наказала мені дати свою згоду. Я послухалася. Змінила ім’я Фраскіти Салеро на ім’я донни Франсиски Корнадес і переїхала в дім, у якому ти, сеньйоре, бачив мене вчора.
Ставши дружиною дона Корнадеса, я зайнялася виключно його щастям. На жаль, мої зусилля виявилися надто успішними. Через три місяці спільного життя я виявила, що він навіть щасливіший, ніж мені хотілося, ба гірше, я переконала його, що він і мене ощасливив. Вираз задоволення був йому зовсім не до лиця, він цим відштовхував мене від себе й щораз більше дратував. На щастя, цей блаженний стан тривав недовго.
Одного разу Корнадес, виходячи з дому, помітив малого хлопця, який тримав у руці папір і начебто шукав когось.
Прагнучи позбавити його клопотів, він узяв у нього лист і кинув погляд на адресу: «Чарівній Фраскіті». Корнадес скривився так, що малий посланець перелякано втік, після чого відніс до себе той цінний документ і прочитав таке:
Чи ж може таке бути, щоб ані мої багатства, ані мої чесноти, ані моє ім’я не звернули на мене твоєї уваги? Я готовий витратити скільки завгодно, зробити що завгодно, вдатися до чого завгодно, аби тільки завоювати хоч один твій погляд. Ті, котрі обіцяли мені прислужитися, обманули мене, бо я не дістав від тебе жодного знаку порозуміння. Але цього разу я вирішив покластися на притаманну мені сміливість; тепер ніщо не стримуватиме мене, бо йдеться про пристрасть, яка від самого початку не знає ані міри, ані вузди. Я боюся тільки одного — твоєї байдужості.
Граф де Пенья Флор
Слова цього листа миттю розвіяли все щастя, яким насолоджувався мій чоловік. Він зробився неспокійний, підозріливий, не дозволяв мені виходити з дому, хіба що з однією з наших сусідок, якої він, щоправда, добре не знав, але яка подобалася йому своєю зразковою побожністю.