Рукопис, знайдений у Сараґосі
- Автор: Потоцкий Ян
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Піраміда
- ISBN: 978-966-441-411-8
- Переводчик: Виктор Дмитрук
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Рукопис, знайдений у Сараґосі». Краткое содержание книги:
І хто ж міг би подумати, що після всіх цих планів і приготувань Бускерос переплутає вікна. Він, однак, зробив це, і ти побачиш, чим це скінчилося.
Як тільки я почув умовний сигнал, то почав, хоч і з перев’язаним плечем, підніматися по драбині, тримаючись однією рукою. Видершись нагору, я не знайшов, усупереч обіцянці, відкритої віконниці, тож був вимушений стукати, зовсім не тримаючись руками. У цю мить хтось раптово відчинив вікно, вдаривши мене віконницею. Я втратив рівновагу й з верхівки драбини злетів вниз на цегли, що лежали на землі. Зламав у двох місцях вже поранену руку, розтрощив ногу, яка застрягла між щаблями, другу вивихнув і покалічився від карку аж до крижів. Чоловік, який відчинив віконницю, прагнув, мабуть, моєї смерті, бо вигукнув:
— Ти загинув?
Я злякався, що він схоче добити мене, тому відповів, що загинув.
За мить озвався той же голос:
— Чи є чистилище на тому світі?
Оскільки я страждав від нестерпного болю, то відповів, що є і що я вже в ньому перебуваю. Потім, як мені здається, я втратив притомність.
Тут я перебив Суареса і запитав, чи була того вечора гроза.
— Ще й яка, — відповів він, — гриміло, блискало, і можливо, тому Бускерос і переплутав вікна.
— Що я чую, — здивовано вигукнув я, — отже це і є наша душа з чистилища! Наш бідний Аґілар!
З цими словами я стрілою вибіг на вулицю. Починало світати, я найняв двох мулів і чимшвидше подався до монастиря камедулів. Знайшов кавалера Толедо, який лежав хрестом перед святим образом. Я ліг поруч, а оскільки у камедулів не можна голосно розмовляти, я йому на вухо коротко переказав усю історію Суареса. Спершу мої слова начебто не справили на нього жодного враження, але потім я помітив, що він усміхається. А тоді нахилився до мого вуха й запитав:
— Любий Аваріто, як ти думаєш, чи дружина оїдора Ускаріса кохає мене і чи ще вірна мені?
— Без сумніву, — відповів я, — але тихо, не будемо смутити цих шановних анахоретів. Молися, сеньйоре, як завжди, я ж піду сказати, що наша покута скінчилася.
Пріор, почувши, що кавалер прагне повернутися в світ, попрощався з ним, похваливши однак його побожність.
Як тільки ми розпрощалися з монастирем, до кавалера одразу повернувся його колишній гумор. Я розповів йому про Бускероса; він сказав мені, що знає його і що це ідальґо з почту герцоґа Аркоса, якого вважають найнестерпнішою людиною в усьому Мадриді.
Коли циган дійшов до цього місця, один із його підданих прийшов доповісти йому, що сталося протягом дня, і ми його вже цього дня не бачили.
День тридцять сьомий
Наступний день ми присвятили відпочинкові. Сніданок був більш ситний і краще приготований. Ми зібралися всі. Прекрасна ізраїльтянка була одягнена дбайливіше, ніж зазвичай, але якщо вона робила це з метою сподобатися герцоґу, то марно, бо її зовнішність аж ніяк його не очарувала. Веласкес мав Ребеку за жінку, яка від інших відрізняється більшою глибиною думки й розумом, удосконаленим точними науками.
Ребека віддавна хотіла познайомитися з поглядами герцоґа на релігію, бо відчувала міцну нехіть до християнства й була учасником змови, метою якої було схилити нас до переходу у віру Пророка. Тому вона напівсерйозно, напівжартома запитала герцоґа, чи не знайшов він у своїй релігії такого рівняння, розв’язання якого справило б йому труднощі.
На згадку про релігію Веласкес спохмурнів, але бачачи, що запитання йому ставили мало не жартома, замислився на хвильку з не дуже задоволеним обличчям, а потім відповів гак:
— Я бачу, що ти маєш на увазі, сеньйоро; ти задаєш мені геометричне запитання, тому я відповім тобі, спираючись на засади цієї науки. Прагнучи позначити нескінченну величину, я пишу ∞ — вісімку, яка лежить на боці — і ділю її на одиницю; і навпаки, якщо я хочу позначити нескінченно малу величину, то пишу одиницю і ділю її на таку ж лежачу вісімку. Однак ці значки, які я вживаю в розрахунках, не дають мені ніякого уявлення про те, що я хочу виразити. Нескінченно великим є оце небо зі своїми зірками, помножене на нескінченну кількість разів. Нескінченно мала величина — це нескінченно мала часточка найменшого з атомів. Отже, я позначаю нескінченність, але не розумію її. А якщо я не можу зрозуміти й не можу виразити, а можу всього лиш позначити чи радше здалеку вказати нескінченно мале й нескінченно велике, то в який же спосіб я виражу те, що є водночас нескінченно великим, нескінченно розумним, нескінченно добрим і є творцем усіх нескінченностей?