Рукопис, знайдений у Сараґосі
- Автор: Потоцкий Ян
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Піраміда
- ISBN: 978-966-441-411-8
- Переводчик: Виктор Дмитрук
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Рукопис, знайдений у Сараґосі». Краткое содержание книги:
— Я передбачав, що історії цигана постійно з’являтимуться одна з другої. Фраскіта Салеро розповідає свою історію Бускеросу, той — Лопесу Суаресу, а цей вже переказує її цигану. Сподіваюся, він врешті-решт розкаже нам, що сталося з прекрасною Інесою; але якщо він почне ще якусь нову історію, я посварюся з ним, як Суарес посварився з Бускеросом. Проте гадаю, що наш оповідач вже сьогодні до нас не вернеться.
Циган і справді більше не прийшов, і ми небавом розійшлися й полягали спати.
День тридцять шостий
Ми вирушили в дорогу. Незабаром до нас приєднався Вічний Жид і продовжив розповідь про свої пригоди.
Уроки мудрого Херемона були значно довшими, ніж той короткий переказ, який я для вас зробив. Загальним їх підсумком було те, що певний пророк на ім’я Бітіс довів у своїх працях існування Бога й ангелів, і що другий пророк, який звався Тот, оповив ці поняття темною метафізикою, яка від цього здавалася ще величнішою.
У теології цей Бог, якого називали Батьком, вшановувався тільки мовчанням; коли ж хотіли виразити, що він є самодостатнім, казали, що він є своїм власним батьком і власним сином. Його вшановували також у вигляді сина і тоді називали «розумом божим» або Тотом, що по-єгипетськи означає — переконання.
Врешті-решт, оскільки в природі бачили і дух, і матерію, то дух стали вважати еманацією Бога і представляли його таким, що пливе по мулу, як я вам про це вже казав іншим разом. Творця цієї метафізики називали «тричі великим». Платон, який вісімнадцять років прожив у Єгипті, запровадив у Греції вчення про Слово, за що дістав від греків прозвання «божественний».
Херемон вважав, що всього цього зовсім не існувало в духові давньої єгипетської релігії, що та змінилася, бо зміна взагалі лежить у природі кожної релігії. Його думку стосовно цього незабаром підтвердили випадки, які сталися в александрійській синагозі.
Я не був єдиним євреєм, який вивчав єгипетську теологію; інші також захоплювались нею, особливо зачаровував їх еніґматичний дух, який панував в усій єгипетській літературі і який походив, мабуть, з ієрогліфічного письма і з принципу, згідно з яким важливим є не символ, а думка, що в ньому криється.
Наші александрійські рабини також хотіли мати загадки для розгадування і уявили собі, що Мойсеєві книги, хоча і являють собою переказ фактів і справжньої історії, однак написані з такою божественною майстерністю, що окрім історичної думки криють у собі ще й іншу, таємничу й алегоричну. Деякі з наших учених прояснили ту приховану думку з такою проникливістю, яка їм у ті часи принесла велику славу, однак з усіх рабинів найбільше відзначився Філон. Тривале вивчення Платона начебто дало йому змогу кинути світло на темряву метафізики, тому й називали його Платоном синагоги.
Перший твір Філона трактував створення світу, передовсім же розглядав властивості числа сім. У цьому творі автор називає Бога Батьком, що повністю відповідає засадам єгипетської теології, а не стилеві Біблії. Там ми також знаходимо, що змій є алегорією насолоди і що історія жінки, створеної з чоловічого ребра, також є алегоричною.
Той же Філон написав ще твір про сни, де говорить, що Бог має два храми: один з них — це весь світ, а жерцем у ньому є слово Боже; другий же — чиста й розумна душа, жерцем якого є людина.
У своїй книзі про Авраама Філон ще ясніше висловлюється в єгипетському дусі, бо говорить:
Той, якого Святе письмо називає «сущим» (тобто тим «який є»), по суті є батьком усього. З обох боків оточують його сили буття, найдавніші й найтісніше з ним поєднані: творча сила й правляча сила. Одна зветься Богом, друга — Господом. Поєднаний з тими силами, він являється нам раз в одиничному, раз у потрійному вигляді: в одиничному, коли душа, зовсім очищена, підноситься над усіма числами, навіть над числом два, таким близьким одиничності, і досягає поняття простоти й самодостатності; у потрійному ж — являється душі, ще не зовсім допущеній до великих таїн.
Той же Філон, який розплатонився аж до втрати розуму, — це той самий, що пізніше був послом до імператора Клавдія. Його дуже поважали в Александрії, і майже всі еллінізовані євреї, захоплені красою його стилю й потягом, який усі люди мають до нового, прийняли його науку настільки, що незабаром вже, так би мовити, тільки називалися євреями. Книги Мойсеєві стали для них свого роду тлом, на якому вони ткали, як їм заманеться, свої власні алегорії і таємниці, зокрема ж міф троїстості.