Микола Гоголь: між українським і російським націоналізмом

Вибір Андрія, або альтернативні форми товарищества

Розділ, присвячений Андрієві, міститься всередині «Тараса Бульби» як його шоста глава. Голос оповідача пересувається в ній із козацької перспективи до відображення індивідуального сприйняття Андрія, яке переривається лише в кінцевому перехідному абзаці. Центральне розташування цієї глави в тексті відповідає її ідеологічній важливості для цього твору. У главі розвиваються ідеї, що суперечать козацькому духові решти тексту, ставлячи від сумнів питання успадкованої вірності етнічній і релігійній громаді, правоту «етнічних чисток» і війни в ім’я релігії та нікчемність індивідуальних прав у порівнянні з колективними імперативами. У версії 1842 року, на додачу до розвитку націоналістичного благочестя своїх козаків, Гоголь також значно розширив і змінив своє зображення Андрія, перетворивши його на шляхетного та симпатичного персонажа. Це ще раз підтверджує моє твердження про більшу ідеологічну складність пізнішої версії. Другорядний ключ, про який я говорила вище, стає головним у цій главі. Андрієві цінності та його вибір на користь відмови від козацтва отримують в цій главі потужний позитивний заряд, що зберігається упродовж повісті. У моїй інтерпретації Тарасового падіння Андрій виявляється його відплатою.

Відмінність Андрія від освяченого батьком образу козака з’являється на самому початку повісті. На відміну від Остапа, він відмовляється вступити з батьком у кулачний бій. Він поєднується з жіночим світом через зв’язок зі своєю матір’ю та чутливістю до жіночих принад, які виявляються в прихильності до безіменної польки під час його перебування у київській семінарії. У той час, як Остап хитрий, урівноважений, раціональний і товариський, Андрій — естетично чутливий, стрімкий, чуттєвий і замкнений. На відміну від досить прозорого образу Остапа, внутрішнє життя Андрія є загадковим. Будучи грізним вояком, він глибоко схвильований дикими козацькими законами. Оповідач відзначає його нажахану реакцію на сцену козацького покарання за вбивство, яке передбачає поховання злочинця заживо у труні з його жертвою (ПСС 2, 67—68). Рухомі образи голодних жертв козацької облоги також стають Андрієвим досвідом. Своїм темпераментом та внутрішньою складністю Андрій нагадує митця-романтика. Це можна відчути, коли оповідач описує сцену Андрієвими очима — чи це червнева ніч, дубненська церква або молода полька. Андрій естетично перейнятий зовнішнім світом навіть у битві: Андрий весь погрузился в очаровательную музыку пуль и мечей. Он не знал, что такое значит обдумывать, или рассчитывать, или измерять заране свои и чужие силы. Бешеную негу и упоенье он видел в битве (ПСС 2, 85; підкреслення моє). Художня чутливість поєднує Андрія з самим Гоголем.