Чоловіки, що ненавидять жінок
- Автор: Ларссон Стиг
- Серия: Millennium #1
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-5354-1
- Переводчик: В. М. Верховень
- Жанр: Маньяки
Электронная книга - «Чоловіки, що ненавидять жінок». Краткое содержание книги:
Сорок років загадка зникнення юної родички не дає спокою промисловому магнату, й він здійснює останню у своєму житті спробу — доручає розшук зниклої журналісту Мікаелю Блумквісту. Той береться за безнадійну справу скоріше для того, щоб відволіктися від власних неприємностей, але невдовзі розуміє: за фасадом ідилічно мирного містечка криється справжнє пекло — протягом десятиліть хтось катує та вбиває жінок. До Блумквіста приєднується Лісбет Саландер — геніальна (чи божевільна?) дівчина-хакер, чиє минуле також сповнене гірких таємниць.
Коли Годфріду виповнилося двадцять два, Хенрік забрав його до головного офісу концерну. Хлопець був явно талановитий, і на нього покладалися великі надії. У двадцять п’ять він забезпечив собі місце в правлінні, ставши заступником начальника відділу розвитку підприємства, і вважався новою зіркою.
Десь у середині 50-х років його кар’єра зупинилася.
Він запиячив, шлюб з Ізабеллою розпадався, діти, Харієт і Мартін, страждали, і тоді втрутився Хенрік.
Готфрідова кар’єра досягла своєї межі. У 1956 році створили ще одну посаду заступника начальника відділу розвитку, щоб другий заступник робив усю роботу в ті періоди, коли Готфрід пиячитиме і десь пропадатиме.
Проте Готфрід і далі залишався Ванґером і до того ж привабливим і красномовним хлопцем. З 1957 року його діяльність, схоже, зводилася до того, щоб роз’їжджати країною і відкривати фабрики, вирішувати місцеві конфлікти та створювати враження, що керівництво концерну не залишається байдужим до проблем на місцях. Цим воно ніби говорило: «Ми посилаємо одного з наших синів, аби допомогти вам. Ми ставимося до цього серйозно».
Другу прив’язку вона знайшла о пів на сьому. Готфрід Ванґер брав участь у переговорах в Карлстаді, де концерн купував місцеве деревообробне підприємство. Наступного дня фермершу Магду Лувісу Шьоберґ знайшли вбитою.
Буквально за п’ятнадцять хвилин вона виявила третю прив’язку. Уддевалла, 1962 рік. Того ж дня, коли зникла Леа Персон, місцева газета брала інтерв’ю у Готфріда Ванґера з приводу можливості розширення порту.
Трьома годинами пізніше Лісбет Саландер переконалася в тому, що Готфрід Ванґер щонайменше в п’яти із семи випадків був там, де коїлося вбивство, за кілька днів до того або кількома днями пізніше. Їй бракувало інформації про вбивства 1949 і 1954 років. Вона придивилася до його фотографії в одній із статей. Гарний, стрункий чоловік з русявим чубом; він був схожим на Кларка Ґейбла з «Віднесених вітром».
«У 1949 році Готфрідові було двадцять два роки. Перше вбивство сталось удома, в Хедестаді. Ребека Якобссон, секретарка з концерну. Де ви зустрічалися? Що ти їй обіцяв?»
Коли Буділь Ліндґрен хотіла о сьомій годині зачинити архів і йти додому, Лісбет Саландер прошипіла, що вона ще не закінчила. Завідувачка може спокійно йти, хай тільки залишить ключа, щоб Лісбет змогла замкнути. Буділь Ліндґрен, до цього часу вже дуже зла через те, що це дівчисько на неї ричить, зателефонувала Діркові Фруде додому і зажадала вказівок. Фруде відразу сказав, що Лісбет може, якщо захоче, залишатися на всю ніч. Чи не буде фру Ліндґрен така ласкава повідомити охоронцеві офісу, щоб той випустив її, коли вона збереться йти?
Лісбет Саландер прикусила нижню губу. Звичайно, проблема полягала в тому, що Готфрід Ванґер потонув під п’яну руку в 1965 році, тоді як останнє вбивство сталося в Уппсалі в лютому 1966-го. Лісбет задумалася, чи не зробила вона помилку, включивши сімнадцятилітню гімназистку Лену Андерссон у список.
Та потім вирішила, що ні. Почерк, правда, трохи відрізняється, але наявне те ж відсилання до Біблії. Тут має бути взаємозв’язок.
О дев’ятій годині почало смеркати. На вулиці похолодало, замрячив дощик. Мікаель сидів за кухонним столом, постукуючи по ньому пальцями, коли через міст, у бік мису проїхала машина Мартіна Ванґера. Це в якомусь сенсі загострило ситуацію до краю.
Мікаель не знав, що йому робити. В ньому вирувало гаряче бажання запитувати, боротися… Звичайно, це не найрозумніший спосіб дій, якщо вже він підозрює, що Мартін Ванґер і є той божевільний убивця, який уколошкав власну сестру і дівчину з Уппсали і до того ж намагався застрелити його самого. В той же час Мартін Ванґер притягав його як магніт. Він-бо не знає, що Мікаелю все відомо, і можна піти до нього під приводом… ну, скажімо, щоб повернути ключа від Готфрідового будиночка.
Мікаель замкнув за собою двері і неквапливо попрямував у бік мису.
У будинку Харальда, як завжди, була цілковита пітьма. У Хенріка світилося вікно тільки в кімнаті, що виходить у двір. Анна вже лягла спати. Будинок Ізабелли поринув у темряву, Сесілії теж. В Олександра Ванґера на другому поверсі горіло світло, а в двох будинках, де жили люди, що не належали до згаданого клану, світла не було. Він не зустрів жодної живої душі.
Перед будинком Мартіна Ванґера він зупинився, вагаючись, дістав мобільник і набрав номер Лісбет. Як і раніше безрезультатно. Тоді він вимкнув телефон, аби той часом не задзвонив.