Хронiки Нарнії. Повна історія чарівного світу (збірка)

— Мілорде, — звернувся Каспіан до капітана, — накажіть двом матросам негайно відправитися на «Зоряного мандрівника» з повідомленням для лорда Рупа. Нехай вони йому скажуть, що тут на острові почивають, причому без будь-яких сновидінь, троє його старих друзів і що він зможе їм скласти товариство.

Коли вістові пішли, Каспіан запропонував усім присісти й розповів про те, який перед ними постав вибір. Коли він закінчив, запала спантеличена мовчанка, матроси пошепталися, і нарешті старший лучник встав і виголосив такі слова:

— Усі ми, ваша величносте, давно хотіли вас про дещо запитати. Та не про те, коли повернемо назад, а про те, як після цього доберемося додому. У цих морях завжди або цілковитий штиль, або дме західний вітер. Якщо так буде й далі, то Нарнії ми, боюся, ніколи вже не побачимо. А йти на веслах — занадто довго, жодних припасів не стане.

— Бувалі моряки не згодилися б із цими словами, — втрутився Дрініан. — Улітку та восени в цих морях і справді переважає західний вітер, та з початком нового року він завжди перемінюється. Отож на зворотному шляху вітер буде ходовим. Боюсь навіть, що він виявиться сильнішим, ніж того можна побажати.

— Ваша правда, капітане, — сказав один старий матрос-гальмієць. — У січні та лютому зі сходу налітають справжні бурі. І, з вашого дозволу, якби кораблем командував я, то запропонував би перезимувати тут, а вже в березні відпливти додому.

— Але що ми робитимемо тут, коли настане зима? — захвилювалася команда.

— Щоденно, із заходом сонця, на цьому столі з’являється вечеря, гідна королів, — сказав Раманду.

— Оце зовсім інша справа! — зраділи матроси.

— Ваша величносте, прекрасні пані та шляхетні воїни! — вигукнув тут Райнельф. — Дозволю собі зауважити лише одне: усі ми вирушили в ці мандри з власної волі. Ніхто нікого на мотузці не тягнув. Та я бачу, як на цей стіл ласо поглядає дехто з хлопців, які, виходячи з гавані Кейр-Паравелю, жадали пригод і присягалися, що не повернуть назад, аж поки не досягнуть краю світу. Згадайте: багато з тих, хто стояв тоді на пристані, нічого б не пошкодували, щоб опинитися на вашому місці, і не роздумуючи обміняли б свої лицарські лати на матроську тільняшку. Думаю, усі ви погодитеся, що після такого урочистого відплиття всі ми будемо дурнішими за однотяпів, коли повернемося додому і розповімо, що були на початку кінця світу, та до самого краю доплисти не посміли!

Деякі матроси підтримали його, та решта сказали, що нічого ганебного в цьому не бачать.

— Хоч би не дійшло до суперечки, — прошепотів Каспіану Едмунд. — Що робитимемо, як половина матросів проситиметься додому?

— Зажди, — шепнув Каспіан у відповідь. — Я дещо приберіг на цей випадок.