Хронiки Нарнії. Повна історія чарівного світу (збірка)
- Автор: Льюис Клайв Стейплз
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Книжковий клуб "Клуб Сімейного Дозвілля"
- ISBN: 978-617-12-7122-7
- Переводчик: Віктор Шовкун++
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Хронiки Нарнії. Повна історія чарівного світу (збірка)». Краткое содержание книги:
Одного дня двоє братів і дві сестри Певенсі потраплять у Нарнію — чарівну країну одвічної зими, населену фавнами і наядами, гномами і єдинорогами, добрими велетнями, драконами і звірятками, що вміють розмовляти… Тоді здійсниться давнє пророцтво про чотирьох людських дітей, які сядуть на трони величного Кейр-Паравелю, настане Різдво, повернеться лев Аслан, буде переможена Біла Чаклунка — а чарівні пригоди триватимуть…
Нарнійцям і раніше здавалося, що сонце в цих далеких краях більше, ніж у них на батьківщині. А тепер вони в цьому вже не сумнівалися. Краплі вранішньої роси та срібні келихи на столі блищали в його світлі так яскраво, що було боляче очам. Такого сходу сонця вони ще не бачили ніколи. Едмунд потім казав: «Комусь може здатися, що в тих мандрах нам зустрічалися куди чудесніші речі, та той ранок був най-найдивовижнішим…» Тепер друзі зрозуміли, що вони і справді дісталися туди, де починається край світу.
Та ось їм здалося, що з боку сонця до них щось летить. Придивитися краще вони не могли, адже сонце сліпило очі. І тут у повітрі залунало багато голосів. Голоси співали ту саму пісню, що й дівчина зі старим, та співали вони її якоюсь незрозумілою, невідомою мовою. Незабаром показалися й самі співці. Це були велетенські білі птахи: сотні, тисячі птахів. Покружлявши над землею, вони посідали скрізь: на траву, на кам’яний майданчик, на стіл, на плечі, руки та голови людей. Здавалось, що на острів зненацька випав небувалий сніг. І, подібно до снігу, птахи не лише вкрили землю, наче біла ковдра, але й пом’якшили, згладили обриси пагорбів і каміння. Виглянувши з-за крил, Люсі побачила, що один із птахів опустився біля старого, тримаючи у дзьобі щось маленьке та кругле. Воно було схоже на палаючий вуглик і сяяло так, що на нього неможливо було дивитися. І птах вклав цей «вуглик» старому в рота.
Тоді решта птахів урвала спів, і всі вони, як один, злетілися до стола, а коли знову піднялися в повітря — на столі не було ані крихти. Кістки, шкаралупу й шкуринки, які залишалися після трапези, птахи забрали з собою.
Тепер, коли птахи вже не співали, добре було чути, як ляскають їхні крила, від чого, увижалося, дрижало повітря. За геть чистим столом зосталися сидіти тільки три сплячих лорди.
Лише тепер старий обернувся до подорожніх і привітав їх.
— О чародійнику, — звернувся до нього Каспіан, — допоможіть нам зняти закляття зі сплячих!
— Я з радістю зроблю це, сину мій, — мовив старий. — Та, щоб зруйнувати чари, ви мусите допливти до самого краю світу і залишити там одного з ваших супутників.
— А що з ним трапиться? — запитав Ріпічип.
— Він без вороття залишиться на східному краю світу й довіку не повернеться назад.
— Але ж до цього я й прагнув усім серцем! — вигукнув Ріпічип.
— А чи далеко звідси цей край світу? — запитав Каспіан. — Чи знайомі вам моря та землі, що лежать на схід від цього острова?
— Я бачив їх одного разу, — сказав старий, — та з дуже великої висоти. Навряд чи я зможу показати вашому капітану найточніший шлях.
— Ви хочете сказати, що пролітали над ними по небу? — досить-таки простодушно запитав Юстас.
— Я був ще вище — там, де й неба вже нема. Я Раманду. Та ви, я бачу, вперше чуєте це ім’я, що ж, нічого дивного. Ті часи, коли я був зіркою, минули задовго до вашого народження, і з тих часів усі сузір’я поінакшали.
— Ось це дивина! — прошепотів Едмунд. — Зірка на пенсії…
— Отже, ви більше не зірка? — запитала Люсі.
— Я зірка на спочинку, — відповів Раманду. — Коли я, зовсім старий і немічний, спустився з небосхилу останнього разу, мене перенесли на оцей острів. Тепер я вже не такий старий, як тоді. Щоранку птах приносить мені вогняну ягоду із сонячного саду, і кожна ягода робить мене молодшим. А коли я стану неначе немовля, то зійду на небо (тут, на крайньому сході, це зовсім не важко) і знову кружлятиму ночами в зоряному танці.
— У нашому світі, — сказав Юстас, — зірка — це взагалі-то велетенська розпечена куля.
— Це лише те, що ви бачите, — відповів старий. — Насправді ж зірка — це зовсім інше. А в нашому світі ви, здається, уже зустрічали зірку. Адже ви побували в Коріакіна?
— Він також зірка на спочинку? — запитала Люсі.
— Не зовсім, — сказав Раманду. — Його відправили на острів на кару і наказали правити розтелепами, а з ними хіба відпочинеш? Він міг би сяяти в південному небі ще тисячі й тисячі літ, якби не завинив…
— Але що ж такого він накоїв? — занепокоєно запитав Каспіан.
— Сину мій, — зітхнув старий, — не вам, нащадкам Адама, знати про помилки, яких припускаються зірки. Та годі гаяти дорогоцінний час на порожні балачки. Отже, яке ваше рішення: плисти далі на схід і розчарувати сплячих, залишивши там одного зі своїх друзів-побратимів? Чи вам більше до вподоби податися у зворотну путь?