Хронiки Нарнії. Повна історія чарівного світу (збірка)
- Автор: Льюис Клайв Стейплз
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Книжковий клуб "Клуб Сімейного Дозвілля"
- ISBN: 978-617-12-7122-7
- Переводчик: Віктор Шовкун++
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Хронiки Нарнії. Повна історія чарівного світу (збірка)». Краткое содержание книги:
Одного дня двоє братів і дві сестри Певенсі потраплять у Нарнію — чарівну країну одвічної зими, населену фавнами і наядами, гномами і єдинорогами, добрими велетнями, драконами і звірятками, що вміють розмовляти… Тоді здійсниться давнє пророцтво про чотирьох людських дітей, які сядуть на трони величного Кейр-Паравелю, настане Різдво, повернеться лев Аслан, буде переможена Біла Чаклунка — а чарівні пригоди триватимуть…
— Може, ти що-небудь скажеш, Ріпе? — підштовхнула Люсі мишачого короля.
— Ні, ваша величносте, що тут говорити? — відповів Ріпічип досить-таки голосно, і його почули решта. — Для себе я вже все вирішив. Поки можу, я буду пливти на схід на борту корабля. Якщо мої шляхи з кораблем розійдуться, попливу далі у своєму човні. Якщо він піде на дно — буду гребти всіма чотирма лапами і, якщо вийде, хвостом. А якщо виб’юсь із сил, не досягнувши країни Аслана, — втону, повернувшись до сонця, що сходить, і на чолі говірких мишей стане Пічичик.
— Я вчинив би так само, — сказав один із матросів, — ось лише із човном буде важче, тому що я в ньому не поміщуся. — І додав напівголоса: — Адже я не боягузливіший за якусь мишу!
Тут Каспіан скочив на ноги.
— Друзі мої! — звернувся він до екіпажу. — Боюся, ви не зовсім розумієте, задля чого ми завели цю розмову. Послухати декого із вас — так виходить, буцімто ми зі сльозами на очах вмовляємо вас пливти з нами далі. Але це ж не так. Ми, король Каспіан, а також наші августійші друзі, їхній родич Юстас, відважний лицар Ріпічип та лорд Дрініан, вирушаємо на край світу й з великою радістю виберемо найдостойніших із тих, хто побажає вирушити туди з нами. Адже цієї честі удостоїться не кожен. Тому тепер лорд Дрініан та його помічник Рінс мають добряче помізкувати й після цього надати нам список найсильніших у бою, найдосвідченіших у морі, найшляхетніших у крові, найлояльніших до нашої особи, а також найґречніших та найревніших матросів. — Він зробив багатозначну паузу і продовжив: — Клянуся гривою Аслана! Невже ви гадаєте, що велика честь побачити край світу випадає всім охочим? Адже кожен, хто піде з нами, здобуде титул Зоряного мандрівника, який успадкують всі його нащадки, а на додачу до титулу — стільки землі та золота, що зможе решту життя прожити в багатстві та добробуті. А тепер ідіть. Через півгодини лорд Дрініан дасть мені список.
Серед матросів запала ніякова мовчанка. Потім вони розійшлися групками, півголосом обговорюючи слова короля.
— А поки ми попіклуємося про лорда Рупа, — сказав Каспіан, та, озирнувшись, побачив, що лорд уже тут.
Він непомітно наблизився до стола під час суперечки і тепер сидів поруч із лордом Аргозом. Дочка Раманду стояла біля нього, неначе щойно підсунула йому стілець. А сам зірка-старий стояв позаду, поклавши руки на сиву голову Рупа. Навіть у денному світлі руки зірки випромінювали сріблисте сяйво. На змореному обличчі Рупа сяяла усмішка. Він простягнув одну руку до Люсі, а другу до Каспіана і, здавалося, збирався щось сказати. Потім усмішка його стала ще радіснішою, а на обличчі з’явилася насолода. Він глибоко й безтурботно зітхнув, схилив голову на стіл і заснув.
— Бідолашний Руп! — сказала Люсі. — Я така рада за нього… адже він стільки натерпівся!
— Краще про це й не згадувати, — докинув Юстас.
Тим часом промова Каспіана привела саме до того результату, на який він і розраховував. (Може, не обійшлося тут і без чарів, які в цих місцях — не дивина.) Ті матроси, які раніше й дивитися на схід не бажали, тепер не на жарт налякалися, що їх туди не пустять. І коли черговий матрос ішов просити дозволу залишитись на кораблі, його товариші дедалі більше вагалися, бачачи, що впертих ставало щораз менше. Тому, коли відведені півгодини добігали кінця, навколо Рінса та Дрініана зібрався добрячий натовп: кожен прагнув заслужити на гарну атестацію. Незабаром по той бік майданчика лишилося троє матросів, які до того відчайдушно вмовляли інших про підтримку. А потім залишився взагалі один-однісінький, та й він, злякавшись самотності, передумав.
Коли півгодини вийшло, уся команда зібралася край стола, а Дрініан і Рінс сіли поруч із Каспіаном і показали йому список. Каспіан вирішив узяти всіх, крім того матроса, який передумав в останню мить. Матрос цей, на ім’я Міккі Страусс, провів на острові зірки-старого увесь той час, поки решта шукали край світу, і дуже про це жалкував. Він так і не зміг знайти спільної мови з Раманду та його дочкою (як, утім, і вони з ним). До того ж увесь час лив дощ, і які б наїдки не з’являлися надвечір на столі — вони не радували його: він час від часу боязко косував на чотирьох сплячих лордів, що сиділи напроти. Коли ж відважні мандрівники повернулися, він відчув себе серед них настільки чужим та зайвим, що дорогою додому втік біля Самотніх островів на берег, поселився в Остраханстві й розповідав тамтешнім жителям небувальщини про те, як побував на самому краю світу. Розповіді його ставали щораз яскравішими й детальнішими, тож врешті-решт він повірив у них сам і жив, напевне, по-своєму щасливо, але чомусь терпіти не міг мишей…