Ерагон. Брізінгр, або Сім обіцянок Ерагона й Сапфіри

— А як же йому пощастило втекти? — спитав Ферт.

— Дід Рудобородого був хитрозадим виродком… Він мав тунель, що вів від родинної садиби аж до найближчої ріки. Саме по ньому він і вивів свою родину та своїх слуг живими й здоровими на свободу. А потім він забрав їх усіх до Сурди й переховувався в короля Ларкіна. Галбаторікс дізнався про те, що вони живі, лиш за кілька років. Словом, нам дуже пощастило, що ми під командуванням Рудобородого, адже він програв тільки дві битви, та й то через магію.

За мить з-поміж наметів вийшов Улхарт, і Халмар одразу ж замовк. Ветеран широко розставив ноги й нагадував дуб, чиє коріння сиділо глибоко в землі. Обвівши табір похмурим поглядом, він перевірив, чи всі були на місці, й мовив:

— Сонце вже сіло, тож лягайте спати. Ми виїдемо за дві години до світанку. Конвой має бути за сім миль від нас у північно-західному напрямку. Ми застанемо їх якраз тоді, коли вони тільки попродирають очі… А що робити далі — ви вже й самі знаєте. Паліть усе, що можна спалити, вбивайте кожного, хто вийде до нас зі зброєю! Міцний Молоте, ти поїдеш зі мною. І спробуй-но мені щось утнути, як твій зад миттю опиниться на тупому гаку! — Решта воїнів захихотіли. — Усе, відбій!

В обличчя Роранові били стрімкі пориви вітру, а в його вухах, ніби удари грому, пульсувала кров, поглинаючи всі інші звуки. Несучись галопом, Сніговій нагадував під своїм безстрашним вершником легку морську хвилю.

Юнак не бачив нічого, крім двох солдатів, що сиділи на гнідих кобилах біля передостаннього ворожого воза. Здійнявши молот над головою, Роран закричав так голосно, що в нього самого на мить позакладало вуха. Наполохані вояки похапалися за зброю, та один із них необачно впустив свого списа на землю. Роран тим часом натягнув повіддя Сніговія, звівся на стременах і з усієї сили вдарив бідолаху в плече, розтрощивши йому кольчугу.

Другий солдат усе ж таки встиг замахнутися списом і кинувсь на Рорана, намагаючись влучити йому прямісінько в шию. Відбивши перший удар щитом, юнак так сильно натягнув повіддя свого вірного скакуна, що той став дибки, брикнув ворожого воїна копитом у груди й розірвав його червону сорочку. Той на мить втратив рівновагу, але цього було досить, щоб Роран ударив його молотом по шиї, зламавши відразу ж кілька хребців.

Потому Міцний Молот кинувся до наступного воза, де Улхарт намагався відбитись від трьох супротивників. Коли Сніговій пролітав повз одного з биків, зяпряжених у віз, той махнув своєю великою головою й зачепив одним рогом Рорана за праву ногу. Вершник зойкнув від болю, що, немов шмат розпеченого заліза, пройняв його тіло, і, глянувши вниз, побачив у своєму чоботі величезну дірку, крізь яку визирала роздерта шкіра й порвані м'язи.

Але відчайдушного вершника ніщо не могло спинити, тож за кілька секунд він опинився біля найближчого з трьох солдатів, із якими бився Улхарт, і вибив того із сідла одним ударом молота. Проте другому солдату пощастило ухилитись від смертельної зброї. Він розвернув свого коня й стрімголов поскакав геть.