Ерагон. Брізінгр, або Сім обіцянок Ерагона й Сапфіри
- Автор: Паолини Кристофер
- Серия: Спадок #3
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Ранок
- ISBN: 978-966-08-3879-6
- Переводчик: Александр Леонидович Ушкалов
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Ерагон. Брізінгр, або Сім обіцянок Ерагона й Сапфіри». Краткое содержание книги:
Найперше — це обіцянка своєму двоюрідному братові Рорану визволити його кохану Катріну з полону короля Галбаторікса. Але не тільки це. Ерагон дав клятву вірності і варденам, і ельфам, і гномам. Тож коли тривога охоплює повстанців і небезпека чатує на них з усіх боків, Вершник дракона має зробити свій вибір — вибір, що визначить його долю не тільки на просторах Імперії, а й поза ними, вибір, що згодом стане для нього справжнім випробуванням.
Ерагон — одна-єдина надія на звільнення від тиранії. Чи зможе цей звичайний юнак об'єднати армію повстанців і здобути перемогу над королем?
Решта ворогів не відразу збагнули, що сталося. Один із них навіщось став витягати назад списа, проте той застряг між колесами, і солдат урешті-решт зламав древко. Цього було цілком досить, щоб Роран устиг опинитися за метр від нього. Ворог хотів був тікати, але шлях до відступу загородили вози, й він опинився у власноруч зробленій пастці. Не вагаючись довго, Роран поцілив йому молотом у підборіддя й кинувся до третього супротивника. Той виявився трохи розумнішим, оскільки не став витягати списа, а миттю схопився за свого меча, але встиг вийняти лезо із піхов лиш наполовину, коли Міцний Молот завдав йому нищівного удару в груди.
Упоравшись із трьома ворогами, Роран зрозумів, що решта бою не буде такою легкою, оскільки обидва солдати, які лишилися живими, були готові не тільки до оборони, а навіть до наступу. Їхні обличчя спотворили гримаси люті, й вони стали повільно наближатися до Міцного Молота. Той хотів був обійти їх збоку, та поранена нога несподівано озвалася різким болем, і воїн упав на одне коліно. Зручнішої нагоди для атаки супротивникам годі було й чекати. Кремезний чолов'яга, що був ближче до Рорана, відразу ж завдав йому удару згори. Утім юнак хвацько відбив його щитом і тієї ж миті розтрощив нападникові стопу тупим кінцем свого молота. Солдат, проклинаючи все на світі, упав на землю, проте за секунду затих, отримавши смертельний удар в обличчя. Потому Міцний Молот спритно упав на спину, бо відчував, що останній із ворогів має бути саме позаду нього.
Урешті-решт, він таки не помилявся, але це мало чим йому допомогло. Лежачи на спині, Міцний Молот бачив перед собою кінчик меча, чиє лезо було десь за дюйм від його горлянки.
«То ось він який, мій кінець», — подумав Роран, аж раптом хтось схопив солдата за шию, а з його грудей, пробивши наскрізь кольчугу, з'явилось лезо меча. Солдат не встиг видати жодного звуку й повалився на землю, заливаючи траву теплою кров'ю. Позад нього з переможною посмішкою височів Мартланд Рудобородий. Граф важко дихав й, зіпершись на руків'я встромленого в землю меча, розглядав тіла Роранових супротивників.
— Гадаю, ти нам підійдеш… — задоволено сказав він.
Карн саме розрізав мисливським ножем рештки Роранового чобота, тож юнакові довелося до крові прикусити губу, щоб не видати жодного звуку. Юнак намагався не звертати уваги на нелюдський біль у нозі й поглядав у небеса, де кружляло кілька стерв'ятників, передчуваючи добру поживу. Перевівши погляд на поле бою, Роран став згадувати свою домівку в Паланкарській долині. Він сподівався, що це бодай якось відволікатиме його від нестерпного болю, проте за мить таки не втримався й зойкнув, коли Карн надто глибоко занурив ножа в його рану.
— Вибач, — знизав плечима маг, — мені треба все добре оглянути.
Роран нічого не відповів, натомість знов прикипів очима до стерв'ятників, що так і кружляли в них над головами. За хвилину Карн прошепотів кілька слів прадавньою мовою, і біль поволі почав вщухати. Глянувши на ногу, Міцний Молот побачив, що вона була ціла-цілісінька.
Тим часом Карн звівся й розпрямив плечі. Його обличчя геть посіріло, а тіло проймало дрібне тремтіння — крім Рорана, йому довелося зцілювати ще двох чоловіків. Він обхопив себе руками й прихилився до воза, так, ніби його ось-ось знудить.
— З тобою все гаразд? — спитав Роран.
Карн звів на нього очі й мовчки махнув рукою, показуючи, щоб той не переймався.
— Мені просто потрібно кілька хвилин, аби прийти до тями… — сказав він трохи перегодом. — Бик зачепив тобі кістку, а я відновив тільки шкіру й м'язи, щоб ти не втрачав кров. На жаль, мені не вистачило сил цілком загоїти рану. Ти не повинен відчувати болю, хіба що тільки трішки… проте кістка зараз навряд чи зможе витримати зайву напругу… аж доки сама не заживе. Словом, тобі слід поберегтися.
— А скільки часу вона буде заживати?
— Тиждень… може, два.
Роран похмуро натягнув собі на ногу те дрантя, що раніше було чоботом.
— Дивно… Ерагон наклав на мене охоронні закляття, що мали захистити мене від ран. І сьогодні вони кілька разів рятували мені життя. Чого ж тоді вони не захистили мене від рогів цього триклятого бика?
— Не знаю, Роране, — зітхнув Карн. — Просто ніхто не здатен передбачити всіх на світі небезпек. Саме тому магія і є такою небезпечною. Якщо ти ретельно не продумаєш кожне слово закляття, то воно лишень марно забиратиме твою енергію або й узагалі матиме таку дію, на яку ти геть не сподівався. Таке трапляється навіть із найкращими чарівниками. Схоже, в охоронних закляттях твого брата була шпаринка — якесь слово, що його він забув вимовити… Або йому не вдалось чітко поставити мету, хтозна… Саме тому бик тебе й поранив.