Ерагон. Брізінгр, або Сім обіцянок Ерагона й Сапфіри
- Автор: Паолини Кристофер
- Серия: Спадок #3
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Ранок
- ISBN: 978-966-08-3879-6
- Переводчик: Александр Леонидович Ушкалов
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Ерагон. Брізінгр, або Сім обіцянок Ерагона й Сапфіри». Краткое содержание книги:
Найперше — це обіцянка своєму двоюрідному братові Рорану визволити його кохану Катріну з полону короля Галбаторікса. Але не тільки це. Ерагон дав клятву вірності і варденам, і ельфам, і гномам. Тож коли тривога охоплює повстанців і небезпека чатує на них з усіх боків, Вершник дракона має зробити свій вибір — вибір, що визначить його долю не тільки на просторах Імперії, а й поза ними, вибір, що згодом стане для нього справжнім випробуванням.
Ерагон — одна-єдина надія на звільнення від тиранії. Чи зможе цей звичайний юнак об'єднати армію повстанців і здобути перемогу над королем?
До високих стін фортеці зусібіч примикали численні будівлі, у яких мешкали слуги та воїни Дургрімст Інгейтум. Відразу ж за ними стояла церква пресвятого Морготала, бога вогню й покровителя ковальського ремесла, а вже потім — кузні та хліви. За стінами самого містечка розпочиналися ферми, що доходили аж до самісінького лісу. Вони були охайні й затишні, а над димарями їхніх кам'яних будиночків здіймалися цівки диму.
Про все це Вершник дізнався від Орика вже після того, як його привели до міста трійко дітлахів, дзвінко гукаючи всім, хто міг їх почути, своє «Арджетлам!».
Орик зустрів Ерагона, як і належить зустрічати брата. Відвівши його до купалень, він простежив, щоб юнакові видали темно-пурпуровий балахон, а також вінець на голову.
Потому він привів до нього пані-гнома з великими яскравими очима й кругленьким личком.
— Це Хведра, — мовив Орик, — ми одружились із нею два дні тому.
Ошелешений Вершник почав був їх вітати, а гном лиш ніяково затупцяв з ноги на ногу:
— Мені дуже прикро, що ти не зміг прибути на нашу церемонію, Ерагоне. Я ж бо прохав одного з чарівників зв'язатись із Насуадою й спитав у неї, чи вона часом не зможе переказати тобі й Сапфірі моє запрошення, але та навідріз відмовилася вам про це говорити, пояснюючи, що наше запрошення може відволікти тебе від якогось дуже важливого завдання. Зрештою, я ні в чому її й не звинувачую, але мені дуже не хотілося, щоб ця війна завадила побувати вам на нашому весіллі. Адже ми з тобою брати — хай навіть і не по крові, але за законом.
Ніби на підтвердження чоловікових слів, Хведра й собі додала, промовляючи людською мовою з дуже сильним акцентом:
— Убивце Тіні, відтепер ти можеш вважати своєю родичкою й мене. І доки я буду жити, тебе завжди прийматимуть в Брег Холді як члена родини. Ми чекаємо на тебе будь-коли, якщо тобі буде потрібен притулок… Байдуже, нехай навіть сам Галбаторікс полюватиме на тебе!
Ерагон був дуже схвильований її словами й уклонився на знак вдячності:
— Ви надзвичайно люб'язні.
Вершник якусь мить помовчав, а потім спитав:
— Якщо вас не образить моя цікавість, то я хотів би дізнатись, чому ви з Ориком вирішили побратися саме зараз?
— Ми хотіли поєднати наші руки навесні, але…
— Але, — доволі безпардонно урвав її Орик, — ургали напали на Фартхен Дур, а потім Ротгар послав мене супроводжувати тебе до Елесмери. А коли я повернувся додому й родини клану прийняли мене, як свого нового грімстборітхн, ми подумали, що це пречудова нагода стати чоловіком і дружиною. Адже може бути й таке, що нікому з нас не пощастить залишитись живими до кінця цього року… То чого зволікати?
— Отже, ти став ватажком клану? — радісно посміхнувшись, перепитав Ерагон.
— Так. Нового ватажка Дургрімст Інгейтум обирали доволі довго. Ми говорили про це більше тижня, але врешті-решт більша частина сім'ї таки зійшлася на тому, що саме я маю піти шляхом Ротгара й посісти його місце, оскільки я був його єдиним названим спадкоємцем.
Тепер Ерагон сидів поруч із Ориком і Хведрою, смакуючи хліб та ягнятину й спостерігаючи за змаганнями, що відбувалися навпроти помосту. Орик пояснив йому, що багаті сім'ї гномів, які мали запаси золота, залюбки влаштовують такі ігри під час весілля, щоб розважити своїх гостей.
Ігри тривали вже третій день і мали протривати ще чотири, оскільки їх влаштувала одна з найбагатших сімей — сім'я Ротгара. Учасники змагалися в багатьох видах єдиноборств — у боротьбі, стрільбі з лука, билися на мечах, але саме сьогодні мала відбутися надзвичайна подія — Гхастгар.
Із протилежних боків галявини назустріч одне одному, осідлавши білих фельдуностів, мчали два гноми. Рогаті гірські козли долали відстань просто божевільними стрибками, кожен із яких був щонайменше на сімдесят футів. А найцікавішим було те, що гном, котрий виїхав на галявину з правого боку, мав усього лиш невеличкого щита, тоді як його супротивник, що виїхав зліва, був озброєний дротиком.