Ерагон. Брізінгр, або Сім обіцянок Ерагона й Сапфіри
- Автор: Паолини Кристофер
- Серия: Спадок #3
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Ранок
- ISBN: 978-966-08-3879-6
- Переводчик: Александр Леонидович Ушкалов
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Ерагон. Брізінгр, або Сім обіцянок Ерагона й Сапфіри». Краткое содержание книги:
Найперше — це обіцянка своєму двоюрідному братові Рорану визволити його кохану Катріну з полону короля Галбаторікса. Але не тільки це. Ерагон дав клятву вірності і варденам, і ельфам, і гномам. Тож коли тривога охоплює повстанців і небезпека чатує на них з усіх боків, Вершник дракона має зробити свій вибір — вибір, що визначить його долю не тільки на просторах Імперії, а й поза ними, вибір, що згодом стане для нього справжнім випробуванням.
Ерагон — одна-єдина надія на звільнення від тиранії. Чи зможе цей звичайний юнак об'єднати армію повстанців і здобути перемогу над королем?
Дні та ночі тривали до болю довго й водночас на диво швидко, оскільки кожна нова година була схожою на попередню. Через це Ерагона весь час не покидало враження, ніби їхнє випробування ніколи не скінчиться і що більша його частина неодмінно має бути попереду.
Невдовзі мандрівники прибули до величезної ущелини, яка розділяла гірське пасмо на багато ліг із півночі на південь. Тоді вони повернули праворуч і побігли поміж холодними й байдужими вершинами. Діставшись Ведмежого Ікла — річки, що брала свій початок на вузькій долині, Ерагон і Гарцхвог перейшли її холодні води вбрід і, не зупиняючись на жодну хвилину, попрямували далі на південь.
Але перш ніж вирушити прямісінько до гір, мандрівники все ж таки розбили табір біля невеличкого ставка, щоб трішки перепочити. Гарцхвог убив пращею ще одного оленя, і вони вдвох наїлися так, що іншим разом їм би вистачило цієї їжі на кілька разів.
Утамувавши свій нелюдський голод, Ерагон усівся на землю й заходився латати дірку у своєму черевикові, коли раптом почув моторошне виття, від якого йому аж на серці похололо. Юнак насторожено роззирнувся довкола й помітив величезного звіра, що біг уздовж кам'янистого берега ставка.
— Гарцхвогу, — прошепотів Вершник і потягнувся до торби, щоб дістати з неї свою криву шаблю.
Ургал миттю схопився на ноги, намацав на землі каменюку, завбільшки з кулак, і зарядив її до своєї пращі. Потому він випростався на повен зріст, роззявив пащеку й видав такий моторошний крик, що аж земля здригнулася.
Звір тим часом спинився, а потім став рухатись значно повільніше, раз у раз принюхуючись до землі. Невдовзі він опинився зовсім близько від мандрівників, так, що світло від вогнища раз по раз вихоплювало його з темряви. Побачивши, з ким вони мають справу, Ерагон ледь не скрикнув. Перед ними стояв величезний, ніби кінь, вовк із сірою спиною. Його ікла виблискували, ніби дві найгостріші шаблі, а жовті очища невідривно стежили за кожним їхнім рухом. Вовк урешті-решт зупинився й широко розчепірив лапи, кожна з яких була завбільшки з кулачний щит. «Це шррг!» — подумав Ерагон.
Рухаючись майже безшумно, попри те, що його вага була величезна, гігантський хижак тим часом став обходити їхній табір, а Ерагон намагався думати про ельфів і про те, як би вони вчинили в цій ситуації. Трохи перегодом, збагнувши, що зволікати далі не можна, Вершник вимовив прадавньою мовою:
— Брате-Вовче, ми не хочемо тобі зла, адже сьогодні наша зграя відпочиває і не полює. Ми запрошуємо тебе розділити нашу їжу. Ти можеш лишатися в нашому таборі аж до ранку.
Почувши прадавню мову, шррг зупинився й насторожено повів вухами.
— Що це ти робиш, Вогнемече? — гаркнув Гарцхвог.
— Не нападай, аж доки він не нападе першим.
Велетенський звір повільно наблизився до їхнього табору, став винюхувати повітря, а потім підійшов до самісінького вогнища, напевно, вельми зацікавлений дивом, якого ще ніколи не бачив. За мить він опинився біля решток м'яса, які лишилися на тому місці, де Гарцхвог розрізав оленя, схопив кілька шматків і, не озираючись, подався в безмежні простори ночі.
Ерагон полегшено зітхнув і сунув шаблю назад до піхов. Гарцхвог натомість іще добрі півгодини стовбичив на місці, вдивляючись у темряву й прислухаючись до кожного звуку.
З першими променями сонця мандрівники покинули табір. Вони рушили на схід у напрямку долини, яка вела до гори Тардур.
Заглибившись у густий ліс, що вкривав підніжжя гірського пасма, Ерагон і Гарцхвог відчули, як повітря стало значно прохолоднішим. Земля була вкрита тут голчастим килимом, від чого їхні кроки зробились майже нечутними. Коли мандрівники прокладали собі шлях між товстими стовбурами й корінням високих, темних і похмурих дерев, їм увесь час здавалося, ніби ті за ними стежать.
Серед вкритого товстим шаром моху гілля, видаючи голосний скрекіт, сновигали великі чорні білки, а в заростях папороті, малини та інших зелених рослин було безліч найрізноманітніших грибів.
Невдовзі Вершник і ургал опинились у самісінькому серці довгої долини, й світ став для них маленьким і тривожним. На них зусібіч тисли велетенські глиби гір, а небо висіло ген-ген угорі, блакитною, недосяжною тонкою стрічкою. Ерагон зачудовано поглядав, як кілька маленьких хмаринок торкалися гірських плечей, і думав про те, що такого високого неба йому ще ніколи не доводилось бачити.