Ерагон. Брізінгр, або Сім обіцянок Ерагона й Сапфіри
- Автор: Паолини Кристофер
- Серия: Спадок #3
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Ранок
- ISBN: 978-966-08-3879-6
- Переводчик: Александр Леонидович Ушкалов
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Ерагон. Брізінгр, або Сім обіцянок Ерагона й Сапфіри». Краткое содержание книги:
Найперше — це обіцянка своєму двоюрідному братові Рорану визволити його кохану Катріну з полону короля Галбаторікса. Але не тільки це. Ерагон дав клятву вірності і варденам, і ельфам, і гномам. Тож коли тривога охоплює повстанців і небезпека чатує на них з усіх боків, Вершник дракона має зробити свій вибір — вибір, що визначить його долю не тільки на просторах Імперії, а й поза ними, вибір, що згодом стане для нього справжнім випробуванням.
Ерагон — одна-єдина надія на звільнення від тиранії. Чи зможе цей звичайний юнак об'єднати армію повстанців і здобути перемогу над королем?
По цих словах він звівся й великими стрибками помчав геть від Вершника, і вже за кілька секунд розчинився між віковими деревами.
Ерагон вдихнув на повні груди й став продиратися крізь чагарник до малюків-гномів. Побачивши незнайомця, крихітки застигли, і на їхніх личках із кругленькими щічками з'явився здивований, а водночас недовірливий вираз. Проте Ерагон радів уже бодай тому, що вони не втекли, й, розвівши руки в різні боки, мовив:
— Я Ерагон, Убивця Тіні. Я шукаю Орика, сина Тхріфка. Ви можете мене до нього відвести?
Діти тільки закліпали своїми оченятами. Вершник збагнув, що вони не розуміють його рідної мови.
— Я Вершник дракона, — мовив тоді він повільно-повільно, чітко вимовляючи кожне слово. — Ека едір аі Шуртугал… Шуртугал… Арджетлам…
Тієї ж миті в очах малюків зблиснули здивовані вогники, але вже невдовзі вони радісно загукали:
— Арджетлам! Арджетлам!
Потому вони підбігли до Ерагона, почали хапати його за ноги й нарешті потягли за собою. Ошелешений Вершник не пручався і, відчуваючи, як його губи розпливаються в дурнуватій посмішці, почвалав за ними. Дітлахи весь час щось йому розповідали, і хоч юнак геть нічого не розумів, йому все одно дуже подобалось слухати їхні милозвучні голоски.
Невдовзі одне з дитинчат, Ерагонові здалося, що це була дівчинка, простягло до нього свої рученята, й він посадив його собі на плечі. Та не встиг Вершник пройти й кількох кроків, як дівча так міцно вчепилося своїми крихітними пальчиками йому у волосся, що той аж зашипів від болю. Відразу ж потому мала пустунка дзвінко захихотіла, тож в Ерагона зникло будь-яке бажання сваритися на неї. Так він і йшов аж до самісінької гори, де мав зустрітися зі своїм молочним братом Ориком.
ДЛЯ МОГО КОХАННЯ
Тримаючи в долонях круглий плаский камінь, Роран поглядав на нього суворо й водночас розчаровано.
— Стенр, рейза! — тихо прогарчав він.
Камінь навіть не ворухнувся.
— І що це ти хочеш зробити, Міцний Молоте? — спитав у нього Карн, і собі примостившись на краю колоди, на якій сидів Роран.
Той миттю засунув камінь до кишені, узяв хліб та сир, що йому приніс Карн, і невдоволено буркнув:
— Нічого. Сиджу собі, мрію…
Карн насилу стримав посмішку:
— Багато хто робить так перед важливим завданням.
Пережовуючи, Роран похмуро обвів поглядом увесь загін, що, включно із ним, налічував тридцять воїнів. Усе це були досвідчені солдати. Кожен із них мав на озброєнні лук і якусь додаткову зброю — меч, спис, булаву або ж молот. Семеро чи восьмеро вояків були його віку, а решта виглядали значно молодшими. Найстаршим серед воїнів був їхній капітан — Мартланд Рудобородий, який побував у стількох боях, що в його розкішну бороду непомітно стала закрадатися сивина. Граф був кремезним чоловіком, бо майже все своє життя провів у сідлі, не випускаючи з рук меча. Його пишна доглянута борода сягала йому до грудей. Коли Роран уперше постав перед своїм майбутнім капітаном, той уважно зміряв його поглядом і мовив:
— Леді Насуада розповідала мені про тебе дивовижні речі, мій юначе. Та й мої люди дещо про тебе говорили. Я схиляюсь перед твоїми подвигами, адже напасти на разаків у їхньому лігві інакше як подвигом і не назвеш. Звісна річ, тобі допомагав твій брат, проте я ні на мить не сумніваюсь, що ти відважний воїн. Але ось що я хочу тобі сказати. Ти, мабуть, звик керувати своїми селянами, та відтепер усе зміниться, бо ти лиш один із варденів, мій юначе… Тобто один із моїх воїнів. І ми не будемо для тебе ані твоїми сусідами, ані твоєю сім'єю. Нам також геть не обов'язково, щоб ти ставав нашим добрим другом. Одне-єдине, що нас об'єднує, — це наш обов'язок виконувати накази Насуади, і ми виконуватимемо їх незалежно від того, подобаються вони нам чи ні. І доки ти служитимеш у моєму загоні, ти будеш робити те, що я скажу, коли я тобі скажу і як я тобі скажу. Інакше, присягаюся кістьми моєї блаженної матері — нехай земля їй буде пухом, — я власноруч здеру з тебе шкуру, хто б тебе сюди не прислав! Затямив?
— Так, сер!
— Дуже добре. Якщо ти будеш поводитись пристойно, покажеш свій розум і залишишся живим, у тебе є всі шанси на стрімке кар'єрне зростання. Але пам'ятай, ти геть нічого не досягнеш, аж доки не переконаєш мене в тому, що здатен командувати іншими людьми. І будь ти тричі проклятий, якщо збираєшся задобрити мене якимись лестощами! Мені байдуже, поважатимеш ти мене чи ненавидітимеш! Я переймаюся тільки одним — чи здатен ти зробити те, що тобі належить! Ото й усе!
— Я все зрозумів, сер!
— Залишилось тільки перевірити, чи ти все правильно зрозумів, Міцний Молоте! Та невдовзі ми це побачимо. А тепер ходи до мого першого помічника Улхарта й скажи йому, що ти прибув до нашого загону.