Давня історія України (в трьох томах). Том 1: Первісне суспільство

Рис. 127. Скарб мідних речей із Городниці (1 — посудина, в якій містився скарб; 2,3 — мідні сокири; 4 — мідний ніж; 5 — мідна діадема; 6 — мідні намиста).

Могильники, на жаль, відомі лише із пізнього етапу розвитку культури. У могильниках софіївського типу у Середньому Подніпров’ї і в усатівських у Північно-Західному Причорномор’ї серед загальної маси виділяються поховання з мідними прикрасами, знаряддями праці та зброєю. До того ж в Усатово такі поховання найчастіше траплялися в курганах із складними кам’яними конструкціями, тобто належали членам громад, які, очевидно, користувалися найбільшим авторитетом[225], а також племінній верхівці, в руках якої нагромаджувалися цінні та престижні на той час речі. Спостереження за кількістю і якістю поховального інвентаря в могильниках Середнього Подніпров’я дають змогу виокремити три соціальні групи населення: племінну верхівку, племінну аристократію та рядових членів громади, — а також дійти висновку, що соціальний статус жінок, дітей та юнаків був нижчий, ніж у чоловіків[226]. За даними поселень таке розмежування поки що не простежується. Не вдалося також виділити серед досліджених жител будинки знаті. Зважаючи на те, що в містах Стародавнього Сходу і Мезоамерики будинки суспільної верхівки споруджувалися ближче до центру, в Тальянках спеціально вивчалися житла поблизу центральної площі, але вони за розмірами, конструкцією та речовими знахідками не відрізнялися від розташованих в інших місцях поселення.

Про суспільний устрій інших груп ранньоземлеробського населення на території України відомостей дуже мало. Щодо суспільного устрою населення культури Болград-Алдень, то він, мабуть, був такий самий, як і у трипільців, беручи до уваги їхнє походження від спільного предка — культури Боян, а також тотожність господарства. Деякі відомості маємо про соціальні відносини у населення культури кулястих амфор. Виходячи, зокрема, з фактів спорудження кам’яних гробниць, що потребувало великих зусиль, існування звичаю ховати чоловіка, очевидно, главу сім’ї, в сидячому положенні, тобто інакше, ніж усіх інших, можна говорити про наявність у цього населення патріархальних відносин[227].

Питанням демографії ранньоземлеробських суспільств стали приділяти увагу в останні десятиріччя, і то лише стосовно трипільської культури. Перші палеодемографічні підрахунки були здійснені С. М. Бібіковим, відтак — К. В. Шишкіним, В. І. Маркевичем і В. М. Масоном, М. М. Шмаглієм, О. Г. Колесниковим і В. О. Круцом. Усі ці підрахунки стосуються трьох регіонів трипільської культури: Середнього Подніпров’я, Буго-Дніпровського межиріччя та Північної Молдови — і спрямовані на визначення щільності та кількості населення у кожному з них по етапах розвитку. За останніми підрахунками, найбільша щільність населення була у Середньому Подніпров’ї і Буго-Дніпровському межиріччі наприкінці середнього — на початку пізнього етапів трипільської культури і не перевищувала 5 чоловік на км2. Це був, мабуть, максимум для всіх ранньоземлеробських культур на теренах України в умовах екстенсивного використання території для господарської діяльності. У Північній Молдові на ранньому етапі культури вона не перевищувала 0,5 чоловіка на 1 км2, на середньому — 3 чоловіки на 1 км2, на пізньому — 1,2 чоловіка на 1 км2. Екстраполюючи середні значення даних по цих регіонах на всю територію, зайняту трипільцями, було обчислено кількість населення. Отже, наприкінці раннього етапу на площі 70 тис. км2 проживало близько 30 тис. чоловік; наприкінці середнього на розширеній до 110 тис. км2 території мешкало 410 тис. чоловік; наприкінці першої половини пізнього етапу на тій самій території при зменшенні щільності населення кількість його скоротилася до 330 тис. чоловік, а наприкінці пізнього етапу, коли територія становила 100 тис. км2 і різко зменшилася щільність, трипільців налічувалося всього 100—120 тис. чоловік. Така кількість населення, розпорошеного по великій території, не могла протистояти племенам кулястих амфор, з одного боку, і ямникам — з другого. Утративши територію, трипільці, очевидно, розчинилися в середовищі пришельців, не лишивши помітних слідів своєї культури.