Сага про Форсайтів

— Якщо я віддам борг, то квитки купити не зможу,— відповів він.— На добраніч, мамусю.

Він вийшов, високо підвівши голову в хвацько збитому набакир капелюху, жадібно вдихаючи повітря Пікаділлі, як випущений на волю молодий пес. Тут є де розгулятися! Не те що в тому затхлому нудному закутку!

Він зустрівся зі своїм «репетитором» не в «Оксфорді й Кембріджі», а в «Цапиному клубі». «Репетитор» був старший за нього на рік вродливий хлопець із гарними карими очима, гладеньким темним волоссям, маленьким ротом, овальним обличчям; млявий, бездоганно вбраний, до міри незворушний; один із тих юнаків, що без усякого зусилля підкоряють товаришів своїм моральним впливом. Його мало не вигнали зі школи за рік до Вела, ось уже рік він був студентом Оксфорда, і Велові він здавався осяяним ореолом. Прізвище його було Крам, і ніхто не вмів швидше за нього тринькати гроші. Здавалося, що це єдина мета його життя,— і юний Вел був тим просто зачарований. Однак у душі його часом прокидався Форсайт, питаючи, на що ж витрачені ті гроші.

Хлопці спокійно пообідали, стильно й зі смаком; після двох пляшок вина вони закурили сигари й, вийшовши з клубу, подалися в «Ліберті», де взяли квитки в крісла партера. Але для Вела і звуки веселих пісень, і видовище гарненьких ніжок затуманювались і зникали, затьмарені похмурими думками, що йому ніколи не пощастить зрівнятися зі спокійною елегантністю денді Крама. У нього збудився потяг до ідеалу, а коли з'являється цей потяг — то прощай, спокою. Рот у нього занадто великий, жилетка не найкращого крою, штани без тасьми, а світло-сірі рукавички не прострочені чорною ниточкою. Крім того, він занадто часто сміється — Крам, той ніколи не сміється, він тільки усміхається, ледь підводячи свої рівні темні брови, так що вони утворюють дугастий дашок над його опущеними повіками. Ні! Йому ніколи не зрівнятися з Крамом. Та все одно, вистава була пречудова, а Цінтія Дарк просто чарівна. Під час антрактів Крам розважав його подробицями приватного життя Цінтії, і Вел із болем довідався, що Крам, якщо йому заманеться, може пройти за лаштунки. Йому страшенно кортіло сказати: «Слухай-но, проведи мене туди»,— але він не насмілився через свою недосконалість, і тому останні два акти просидів зовсім пригнічений. Виходячи, Крам сказав:

— Вистави триватимуть іще півгодини. Ходімо в «Пандемоніум».

Вони взяли візника, щоб проїхати сотню ярдів, заплатили по сім з половиною шилінгів за стоячі місця і зайшли в театр. Саме в таких дрібницях, в такій цілковитій зневазі до грошей Крам виявляв незрівнянну витонченість своєї натури. Балет уже закінчувався, до того ж трупа виступала востаннє, і протиснутися наперед було майже неможливо. Чоловіки й жінки скупчилися біля бар'єра в три ряди. Вир і блиск на сцені, напівтемрява, змішаний дух тютюнового диму і жіночих парфумів, дивна вабливість людського гурту, завжди різношерстого на таких виставах,— все це розвіяло ідеалістичні поривання юного Вела. Він захоплено глянув у обличчя молодій жінці, побачив, що вона не дуже молода, і зразу відвів погляд. О де ти, Цінтіє Дарк! Рука молодої жінки ненароком торкнулася його руки; на нього війнуло пахощами мускусу й резеди. Вел позирнув на неї скоса крізь свої довгі вії. Може, вона все-таки молода. Вона наступила йому на ногу і вибачилась. Він відповів: