Сага про Форсайтів
- Автор: Голсуорси Джон
- Год: 1988
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- ISBN: 5-308-00183-9
- Переводчик: Олександр Іванович Терех
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Сага про Форсайтів». Краткое содержание книги:
Сага про Форсайтів
ВЛАСНИК
В ЗАШМОРГУ
ЗДАЄМО В ОРЕНДУ
Романи
JOHN GALSWORTHY
THE FORSYTE SAGA
The Man of Property
In Chancery
To Let
З англійської переклав
ОЛЕКСАНДР ТЕРЕХ
КИЇВ ВИДАВНИЦТВО ХУДОЖНЬОЇ ЛІТЕРАТУРИ «ДНІПРО» 1988
В циклі соціально-психологічних романів видатного англійського письменника-реаліста Джона Голсуорсі (1867—1933) розповідається історія кількох поколінь родини Форсайтів, що охоплює цілу епоху в розвитку англійського буржуазного суспільства.
Передмова Анатолія Іллічевського
ISBN 5-308-00183-9
Український переклад, передмова.
Видавництво «Дніпро», 1976 р.
Художнє оформлення. Видавництво «Дніпро», 1988 р.
— Прошу. Правда ж, гарний балет?
— О, я вже досхочу на нього надивилася. А ви?
Юний Вел усміхнувся своєю широкою чарівною усмішкою. Далі він не пішов — усе це здавалось йому ще не досить переконливим. Форсайт у ньому вимагав певніших доказів. А на сцені балет сплітався в калейдоскопі сніжно-білих, червонясто-рожевих, смарагдово-зелених і фіолетових узорів, а потім раптом застиг непорушною мерехтливою пірамідою. Вибухли оплески, вистава скінчилася. Коричнева завіса опустилась. Півколо чоловіків і жінок перед бар'єром розпалося, рука молодої жінки притиснулась до Велової руки. Трохи віддалік веселий натовп збився довкола якогось чоловіка з червоною гвоздикою в петельці. Вел знову позирнув на молоду жінку; вона дивилася в той бік. Троє чоловіків, узявшись під руки, пробиралися крізь натовп хисткою ходою. Середній, у білій жилетці, з червоною гвоздикою в петельці і з чорними вусами, трохи похитувався. Голос Крама промовив повільно й спокійно:
— Подивися на того шалапута. Добряче він набрався!
Вел повернувся; «шалапут» вивільнив руку і показував просто на них. Крамів голос промовив, як завжди, спокійно:
— Здається, він тебе знає.
— Гей!—озвався «шалапут».— Дивіться, хлопці! Ось мій синочок-гультяй!
Вел упізнав: це був його батько. Хлопець ладен був провалитися крізь червоний килим. Не тому, що зустрів батька в такому місці, навіть не тому, що той «набрався», а почувши Крамове слово «шалапут», яке вразило його, наче прозріння, і тієї ж миті виявило перед ним усю правду. Атож, його батько таки шалапут, досить тільки глянути на його вродливе смагляве обличчя, на червону гвоздику в петельці, на його розгонисту, самовпевнену ходу. І, не кажучи ані слова, він сховався за молоду жінку й кинувся до виходу. Ззаду його гукнули: «Веле!»,— але він збіг застеленими товстим килимом сходами повз капельдинерів і вискочив надвір.
Соромитися рідного батька — для юнака це, мабуть, найтяжче з усіх переживань. Коли Вел чимдуж біг від театру, йому здавалося, що його кар'єра скінчилася, перш ніж встигла розпочатись. Хіба він тепер зможе поткнутися в Оксфорд, зустрітися з тими хлопцями, блискучим Крамовим товариством, яке, звичайно, знатиме, що його батько «шалапут»! За одну мить він зненавидів Крама. Хто такий, у біса, цей Крам? Яке він мав право обізвати так його батька? Якби цієї миті Крам опинився поруч, він би його збив із ніг Його батько, рідний батько! До горла йому підступив клубок, і він застромив руки глибоко в кишені пальта. До біса Крама! У нього з'явилася шалена ідея побігти назад. Знайти батька, взяти його під руку і пройти з ним перед Крамом; проте він одразу відкинув її і попрямував далі по Пікаділлі. Дорогу йому заступила якась молода жінка.
— Чого ти такий сердитий, красунчику?
Він відсахнувся, обминув її і раптом заспокоївся. Якщо Крам посміє сказати хоч одне слово, він дасть йому такого чосу, що той навіки замовкне. Він пройшов ярдів сто, тішачись цією думкою, а потім його охопив болісний неспокій. Ні, все це не таке просте! Він пригадав, як у школі, коли під час відвідин виявлялося, що батьки якогось учня стоять нижче певного рівня, то учневі цього ніколи не забували. Такої плями нічим не змиєш. Чому його мати вийшла заміж за батька, якщо він «шалапут»? Це дуже несправедливо — навіть нечесно — нав'язати йому батька «шалапута». Але найгірше те, що коли Крам вимовив це слово, Вел збагнув: у глибині душі він давно відчував, що його батька не можна вважати добропорядною людиною. Гіршого лиха не може бути, гіршого не може статися ні з ким! Пригнічений, як ніколи, він дійшов до Грін-стріт і відімкнув двері ключем, якого він колись поцупив. У їдальні його чекали куликові яєчка, а також нарізаний хліб, масло і трохи віскі на денці графина — якраз стільки, на думку Вініфред, щоб він відчув себе мужчиною. Його занудило від самого вигляду їжі, і він зійшов нагору.
Вініфред почула його ходу й подумала: «Слава богу, хлопчик вернувся! Якщо він удався в батька, то просто не знаю, що мені робити! Але ні — у нього моя вдача. Любий Вел!»
III. СОМС ЗБИРАЄТЬСЯ ДІЯТИ
Коли Сомс зайшов у маленьку сестрину вітальню в стилі Людовіка XV, з невеличким балконом, де влітку завжди цвіла висяча герань, а тепер стояли горщики з lilium auratum, його вразила сталість людського життя. Кімната виглядала точнісінько так, як і двадцять один рік тому, коли він прийшов до молодого подружжя Дарті з першим візитом. Він сам дібрав усі меблі для цієї кімнати і зробив це так грунтовно, що ніякі пізніші доповнення не могли змінити її атмосфери. Так, він подбав про сестрин добробут і зробив їй велику послугу Атож, для Вініфред дуже багато важило те, що хоч вона прожила з Дарті стільки років, її добробут зберігся і досі. Після першого знайомства з Дарті Сомс розпізнав його справжню натуру, сховану під удаваною статечністю, savoir faire [18] і гарною зовнішністю, які до такої міри засліпили Вініфред, її матір і навіть Джеймса, що він допустився фатальної помилки — дозволив цьому жевжикові одружитися з його дочкою, хоч той не мав нічого за душею.
18
Savoir faire — Діловитість (фр.).