Сага про Форсайтів

Те, що світська людина, котрій довелося так перестраждати від примх мінливої долі, як Монтегю Дарті, й досі жила в домі, де мешкала ось уже двадцять років, викликало б значно більший подив, якби орендну плату, всілякі податки й ремонт цього будинку не оплачував тесть. Цим простим способом, який, правда, нагадував комерційну операцію, Джеймс Форсайт забезпечив більш-менш спокійні умови життя своїй дочці та онукам. Зрештою, надійний притулок є неоціненною вигодою для такого завзятого спортсмена, як Дарті. Аж до подій, що відбулися протягом останніх кількох днів, він цілий рік поводився з майже неприродною статечністю. Річ у тім, що він, сплативши половину її ціни, став співвласником кобили Джорджа Форсайта, який цілком віддався кінським перегонам на превеликий жах Роджера, спочилого нині вічним сном. Запонка, дочка Страдника й Вогненної Сорочки, внучка Підв'язки, була гніда трирічна кобила, яка з різних причин досі не могла показати своєї справжньої форми. Коли Дарті став напіввласником цієї багатонадійної тварини, весь ідеалізм, що досі таївся в ньому, як і в кожній людині, ожив і ось уже багато місяців допомагав йому триматися з непохитною стійкістю. Коли у людини з'являється надія, задля якої варто жити, то людина ця стає на диво розважливою; а Дарті був сповнений надії: він мав шанс три до одного на осінньому гандікапі, коли ставки були двадцять п'ять до одного. Старосвітський рай у порівнянні з цим здавався нікчемним, і Дарті ладен був поставити свою останню сорочку на дочку Вогненної Сорочки. Проте на онуці Підв'язки трималася не тільки доля його сорочки, а й багато чого іншого! Коли йому минуло сорок п'ять років і він вступив у буремний вік, критичний для Форсайтів — і хоч, можливо, для Дарті цей вік менше відрізнявся від усякого іншого, але він був критичний навіть для нього,— предметом жадань Монтегю стала одна танцівниця. Почуття його були дуже палкі, проте без грошей, і до того ж без чималих грошей, вони важили ще менше, аніж її прозорі спіднички; а грошей у Дарті ніколи не було, він сяк-так перебивався на ті крихти, які йому вдавалося випросити або позичити у Вініфред, жінки твердої вдачі, що утримувала його, бо він був батьком її дітей, а також віддаючи данину давньому захопленню його вже дещо зів'ялою вродою, що зачарувала її в юності. Вона і кожний, хто згоджувався позичити йому грошей, та ще його програші в карти і на перегонах (дивовижно, як деякі люди примудряються мати зиск із програшів) були єдиним джерелом поповнення його фінансів; Джеймс став надто старий і нервовий, до нього й не підступай, а Сомс був неприступний, як гранітний мур. Без перебільшення можна сказати, що Дарті кілька місяців живився самою надією. Він ніколи не любив грошей задля них самих, зневажав Форсайтів, у яких гроші завжди були вкладені в якесь діло, хоч і намагався мати від них максимальну користь. В грошах йому подобалося те, що за них можна було купити,— втіхи.