Сага про Форсайтів
- Автор: Голсуорси Джон
- Год: 1988
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- ISBN: 5-308-00183-9
- Переводчик: Олександр Іванович Терех
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Сага про Форсайтів». Краткое содержание книги:
Сага про Форсайтів
ВЛАСНИК
В ЗАШМОРГУ
ЗДАЄМО В ОРЕНДУ
Романи
JOHN GALSWORTHY
THE FORSYTE SAGA
The Man of Property
In Chancery
To Let
З англійської переклав
ОЛЕКСАНДР ТЕРЕХ
КИЇВ ВИДАВНИЦТВО ХУДОЖНЬОЇ ЛІТЕРАТУРИ «ДНІПРО» 1988
В циклі соціально-психологічних романів видатного англійського письменника-реаліста Джона Голсуорсі (1867—1933) розповідається історія кількох поколінь родини Форсайтів, що охоплює цілу епоху в розвитку англійського буржуазного суспільства.
Передмова Анатолія Іллічевського
ISBN 5-308-00183-9
Український переклад, передмова.
Видавництво «Дніпро», 1976 р.
Художнє оформлення. Видавництво «Дніпро», 1988 р.
Так Монтегю Дарті на сорок п'ятому році життя пішов із дому, який він називав своїм...
Коли Вініфред зійшла вниз і побачила, що він зник, вона спершу відчула глухий гнів: їй було прикро, що він утік від докорів, які вона так старанно приготувала протягом довгих безсонних годин. Він, напевно, поїхав до Ньюмаркета чи до Брайтона — і, певна річ, із тією жінкою. Яка гидота! Примушена мовчати перед Імоджен і слугами, усвідомлюючи, що батькові нерви не витримають, коли він про все це довідається, вона не втерпіла і того ж таки дня поїхала до Тімоті й під великим секретом розповіла про свої перли тітонькам Джулі та Гестер. І аж назавтра вранці вона помітила, що зникла фотографія. Що це означає? Пильно оглянувши рештки чоловікових речей, вона збагнула: він пішов з дому назавжди. Коли впевненість у цьому зміцніла, вона непорушно стала посередині його туалетної кімнати, де були висунуті всі шухляди, і спробувала з'ясувати, що ж вона відчуває. Нелегка справа! Хоч він «перейшов усі межі», проте досі лишався її власністю, і хай там що, а вона почувала себе збіднілою. Овдовіти і водночас не бути вдовою в сорок два роки, маючи чотирьох дітей; привернути до себе загальну цікавість, щоб усі її жаліли! Кинувся в обійми іспанській шльондрі! Спогади, почуття, які вона вважала мертвими, ожили в її душі, болючі, похмурі, невідступні. Вона механічно позасовувала всі шухляди одну за одною, пішла в спальню, лягла на ліжко і сховала обличчя в подушку. Вона не плакала. Яка від того користь? Коли вона встала з ліжка й зійшла вниз снідати, то відчула, що єдина для неї полегкість — викликати додому Вела. Вел — її найстарший син, котрий мав через місяць вступити до Оксфорда на Джеймсові гроші,— перебував зараз у Літлгемптоні, де під наглядом тренера робив останні заїзди, готуючись до іспитів, як він би сам сказав, вживаючи батькових виразів. Вона звеліла послати йому телеграму.
— Треба подбати про його одяг,— сказала вона Імоджен.— Я не хочу, щоб він їхав до Оксфорда одягнений абияк. Студенти там дуже елегантні.
— У Вела безліч костюмів,— відповіла Імоджен.
— Я знаю, але їх треба переглянути. Сподіваюсь, він приїде.
— Він, мамо, примчить стрілою. Але на іспиті він, мабуть, провалиться.
— Нічого не вдієш, - сказала Вініфред.— Він мені потрібен.
Глянувши на матір невинним і водночас проникливим поглядом, Імоджен змовкла. Звичайно, це через батька! Вел і справді «примчав стрілою» о шостій годині.
Уявіть собі помісь вітрогона з Форсайтом, і перед вами постане юний Публіус Валеріус Дарті. Хлопець із таким ім'ям навряд чи міг бути якимсь іншим. Коли він народився, Вініфред, охоплена високими пориваннями і прагнучи вирізнитися серед загалу, вирішила, що її діти матимуть імена, яких іще не було ні в кого. (Яке щастя, думала вона тепер, що вона не назвала Імоджен Тісбою). Проте ім'я Велові придумала не Вініфред, а Джордж Форсайт, який уже тоді славився своїми дотепами. Сталося так, що Дарті, обідаючи з ним через тиждень після народження сина і спадкоємця, розповів йому, що задумала його дружина.
— Назви його Катоном,— сказав Джордж — Це буде з біса пікантно!
Він щойно виграв десять фунтів, поставивши на коня, що мав таке ім'я.
— Катон!— повторив Дарті; вони вже трохи хильнули, як казали вже навіть у ті часи.— Це не християнське ім'я.
— Гей!— гукнув Джордж лакея в коротких штанях. Принесіть мені з бібліотеки Британську енциклопедію на літеру К.
Лакей приніс.
— Ось бачиш!— сказав Джордж, показуючи сигарою — Катон Публіус Валеріус, син Віргілія й Лідії. Саме те, чого вам треба, Публіус Валеріус — ім'я цілком християнське.
Повернувшись додому, Дарті розповів про це Вініфред. Вона була в захваті. Ім'я було «шикарне». І дитину назвали Публіусом Валеріусом, хоча згодом виявилося, що це не той славетний Катон, а зовсім інший. Проте 1890 року, коли маленькому Публіусові було десять років, слово «шикарний» вийшло з моди; настала доба розважливості, і Вініфред охопили сумніви. Їх підтвердив сам маленький Публіус, коли він, повернувшись зі школи після першого півріччя, поскаржився, що жити йому нестерпно важко — хлопці дражнять його Пуббі. Вініфред — жінка вельми рішучої вдачі — негайно перевела його до іншої школи і змінила його ім'я на Вел, а Публіус перестав існувати навіть як ініціал.