Сага про Форсайтів

Світська людина прокинулася, відчуваючи, що вона втрачена для світу, і невиразно пригадуючи слова про перейдені межі. Іще не розвидніло, і Дарті з півгодини просидів у кріслі, де він спав,— мабуть, то були найнещаслйвіші півгодини в його житті, бо навіть для Дарті в слові «край» було щось трагічне, а він знав, що дійшов до краю. Ніколи вже йому не доведеться спати в своїй їдальні і прокидатися від ранішнього світла, що просочується крізь ці завіси, які Вініфред купила у Нікенса і Джарвіза за Джеймсові гроші. Ніколи вже не доведеться їсти приправлені прянощами нирки за; цим столом з палісандрового дерева, вилежавшись у ліжку і прийнявши гарячу ванну. Він витяг свій гаман із кишені фрака. Чотириста фунтів п'яти- й десятифунтовими банкнотами — залишок грошей за його половину Запонки, проданої вчора Джорджеві Форсайту — вигравши чималу суму на перегонах, той не мав до кобили неприязні, яка охопила Дарті. Післязавтра балетна трупа вирушає до Буенос-Айреса, і він теж поїде. Відплата за перли була ще попереду; його почастовано тільки закускою.

Він прокрався нагору. Не насмілюючись прийняти ванну і поголитися (до того ж вода, мабуть, холодна), він перевдягнувся і тихенько склав усе, що міг. Жаль було залишати стільки пар лакованих черевиків, але завжди доводиться чимсь жертвувати. Потім, узявши в руки по валізі, він вийшов на площадку сходів. У домі було зовсім тихо — в домі, де народилося четверо його дітей. Дивне відчуття пройняло його біля дверей кімнати його дружини, в яку він колись був закоханий, якщо й не кохав її, і яка сказала, що він перейшов усі межі. Він роз'ятрив собі душу цим висловом і рушив навшпиньки далі; але минути сусідні двері було важче. Це була спальня його дочок. Мод у пансіоні, але Імоджен спочиває там, і запухлі очі Дарті зволожилися. З чотирьох його дітей вона найбільше схожа на нього своїм темним волоссям та імлистими карими очима. Саме розквітає, гарне дівча! Він поставив на підлогу обидві валізи. Його шпигнула думка, що він, по суті, зрікається батьківських прав. Світанок осяяв його обличчя, на якому відбивалося щире хвилювання. Ні, він не почував фальшивого каяття, його хвилювала справжня батьківська любов і сумна думка, що «вже ніколи більше...». Він облизав губи, і нерішучість спаралізувала на мить його ноги в картатих штанях. Важко, ой як важко подумати, що тебе примушують залишити твій рідний дім.

— Отуди к бісу!—промимрив він.— Ніколи не думав, що до цього дійдеться.

Гомін нагорі попередив його, що служниці вже повставали. І, схопивши обидві валізи, він навшпиньки зійшов униз. Щоки його були мокрі, і це втішало Дарті, наче підтверджуючи щирість його жертви. Внизу він трохи затримався, укладаючи всі свої сигари, деякі папери, шапокляк, срібний портсигар, Рафів путівник. Потім, наливши собі добрячу порцію віскі з содовою, він закурив сигарету й нерішуче спинився перед фотографією обох дочок у срібній рамці. Фотографія належала Вініфред. «Нічого,— подумав він.— Вона може сфотографувати їх іще раз, а я ні!»— і поклав її у валізу. Потім, надівши капелюха й пальто, взяв ще два пальта, свій найкращий ціпок з ротангового дерева, парасольку й відчинив парадні двері. Тихенько зачинивши їх за собою, він вийшов на вулицю, навантажений, як ніколи в житті, й завернув за ріг чекати раннього кеба...